Многие горожане
(те, которые не имеют счетчиков) получают сейчас странные уведомления. В левом
нижнем углу написано: «Інформативно: загальна сума перерахунку
через різницю норм споживання - ….
грн.». Ниже, очень мелким шрифтом: «1.
Цей рахунок необхідно сплатити в 10 – денний термін після його отримання. 2. У разі порушення
терміну сплати, газопостачання може бути припинено».
На обратной стороне – разъяснение.
Последний абзац: «просимо звернути увагу, що перерахунок
за спожитий газ у
період з 06.05.2015 р. по 31.01.2016 р. відображено виключно інформативно, так
як процедура стягнення коштів за перераховані об’єми спожитого газу відсутня».
Уверена,
большинство граждан ничего из написанного не поняли. Зачем нас информируют о
наличии долга, когда нет процедуры его взыскания? Надо нам оплачивать этот долг
или нет? Даваете попробуем разобраться. ПКМУ № 237 от 29 апреля 2015 г ., нормы потребления
газа были уменьшены: если у Вас только плита газовой норма уменьшена с 6 до 3 м3 на 1 человека
в месяц, т.е. в два раза! Для потребителей, у которых установлена плита газовая
и водонагреватель, вместо 18 м3
установлена норма 9 м3
в месяц. И так далее. Вот против этого Постановления и выступила газовщики.
На встрече жителей
Самарского района с директором ТОВ "Дніпропетровськгаз Збут" (17
марта 2016 г .),
Т. Соболь заявила, что нам придется вернуть деньги за заниженную норму
потребления газа, в связи с решением суда, который отменил ПКМУ № 237 от 29
апреля 2015 г .,
т.е. за 9 месяцев действия этого постановления.
Директор ТОВ "Дніпропетровськгаз Збут" Татьяна Соболь,
выступая как должностное лицо, официально заявила: суды первой и апелляционной
инстанций признали незаконным и недействительным Постановление
Кабмина № 237 от 29 апреля 2015 г., которым нормы потребления газа
для потребителей без счетчиков были сокращены вдвое. В связи с этим, жителям,
не имеющим приборов учета, придется доплатить за газ, потребленный с апреля
2015 года.
Аналогичное
сообщение появилось на сайте ТОВ "Дніпропетровськгаз Збут", с тем
отличием, что жители должны оплатить эту
задолженность до конца года. Решение
суда № К/800/49436/15 вступило в силу 28 января 2016 года - сразу же после
открытого судебного заседания - и обжалованию не подлежит. Высший админсуд
признал постановление Кабмина №237 незаконным со дня его принятия и отменил
его. Поэтому использование установленных этим постановлением норм является
нарушением закона. Поставщики газа будут вынуждены за весь период действия
признанного судом незаконным Постановления КМУ, сделать перерасчет объемов
использованного газа потребителями, не имеющими приборов учета газа.
Постановление
действовало с мая 2015 года по январь 2016 года - в общей сложности 9 месяцев.
Для тех, у кого в квартире установлена только газовая плита, доплатить требуют:
3 м3
х 7,188 грн. х 9 месяцев = 194,08 грн. на 1 человека. Если в квартире прописано
3 человека, то платить надо уже 388,15 грн. У тех, кто имеет еще газовую
колонку, сумма доплаты составит: 9
м3 х 7,188 грн. х 9 месяцев = 582,22 грн. на
1 человека, на двоих – 1164,46 грн.; на троих – 1746,68 грн. Суммы довольно
значительны и в том сложном финансовом положении, в котором сейчас находится
большинство жителей нашего района, большинство из нас заплатить не смогут.
Судов на эту тему было великое
множество. Приведу только одно Постановление Киевского окружного
административного суда № 826/16447/15 от 21.09.2015 г. Неизвестные нам Особы №
1 и № 2 обратились в суд про незаконность и отмену ПКМУ № 237. Свои исковые требования эти две особы обосновывали
тем, что: они являются добросовестными
потребителями и своевременно оплачивают потребленный газ. Они пользуются
газовой плитой, водонагревателем и колонкой. По их подсчетам, установленные у
них приборы учета газа показывают объем потребленного газа значительно больше,
чем установленная норма потребления газа. Они считают, что потребители, не
имеющие счетчиков, независимо от фактически потребленного газа, платят меньше,
чем они. По их мнению, у тех абонентов, которые установили счетчики, своими
средствами компенсируют расход газа тех абонентов, у которых счетчики не
установлены.
Любой нормальный и
здравомыслящий человек, выявив такую аномалию, прежде чем бежать в суд, вначале
задумается и проверит свои платежки за прошлые годы. Как такое возможно, что
при одном и том же потреблении газа, на одних и тех же приборах, они стали
потреблять газа значительно больше? Почему, отапливая свой дом, площадь
которого не изменилась, одним и тем же обогравателем несколькими годами ранее,
расход газа был значительно меньше, а сейчас заметно увеличился? Почему вода в
чайнике раньше закипала за 10 минут, а теперь за 20? Что происходит с газом?
Скорее всего, изменилась его теплотворная способность, т.е. газ поставляют нам
не того качества. Так подумает любой нормальный человек, прежде чем побежит в
суд.
В нашем случае,
причину выяснять никто не стал, зависть замучила, почему кто то платит меньше,
чем они. В суде тоже причину повышенного потребления газа выяснять не
стали. Более того, даже не вспоминали о
нем. Тем более, заинтересованных лиц в суд не приглашали.
Итак, две
неизвестные нам особы посчитали, что норма потребления газа занижена и что
Правительство специально дает привелегии потребителям газа без счетчиков (они
лишь частично оплачивают фактически потребленный газ), поставив тем самым в
неравные условия тех, кто эти счетчики имеет. Такое положение, на их взгляд,
существенно нарушает основные положения Конституции и законов Украины относительно
гарантирования равных прав граждан. Истцы потребовали не много ни мало, как
восстановить их порушенные права, свободы и потребовали отменить ПКМУ № 237.
Действуем по принципу, мне плохо, пусть и остальным будет плохо. Третий
фигурант этого дела – Кабинет Министров Украины не заявляет самостоятельных
требований на предмет спора, на заседание его представители не явились, однако
передали свое «заперечення». Скажу откровенно, «заперечення» слабое. По всей
вероятности, правительство было не очень заинтересовано выиграть это дело.
Третья особа,
участвовавшая в этом деле – общественная организация «Ассоциация газового рынка
Украины». Ассоциация создана 8 июля 2015 г ., информации о ней очень мало. Но
достаточно посмотреть ее цели и задачи, чтобы понять – это представители
предприятий газового комплекса, следовательно, на стороне потребителей они
никогда не будут. Так вот эта Ассоциация
также считает, что нормы потребления газа уменьшать было нельзя. Другого от них
и ожидать было не чего. Однако, эта самая ассоциация делает важное для нас
заявление – Постановление КМУ является
регулятотным актом правительства Украины. Запомните это, нам очень
пригодится это заявление. Далее ассоциация приводит факты нарушения процедуры
принятия Постановления КМУ. А так, как предствители ответчика в лице Кабинета
Министров в суд не явились, возразить име было не кому. Суд принимает решение,
направленное против миллионов потребителей, без участия их представителя в лице
различных обществ по защите прав потребителей. Суд подтверждает, что
Постановление № 237 является нормативно – правовым актом Кабинета Министров
(это очень важно для нас).
Решение суда – иск
удовлетворить полностью, признать ПКМУ «Про внесение изменений в кномы
потребления природного газа населением при отсутствии газовых счетчиков» от 29
мая 2015 г .
№ 237 незаконной. Чем обернулась для миллионов украинцев гражданская позиция
неизвестных особ № 1 и № 2? Теперь этих неустановленных лиц поминают «незлым,
тихим словом» постадавшие граждане без счетчиков. Интересно, если бы в суд
обратились граждане по поводу нарушения их прав и свобод в связи с безудержным
ростом тарифов (рост коммунальных тарифов не должен превышать рост доходов
населения – ст. 30 Закона Украины «Про жилищно – коммунальные услуги»). Если бы
пенсионеры, инвалиды и безработные граждане обратились в суд с требованием
отменить незаконный тариф на газ, электроэнергию, отопление и воду в связи с
тем, что неподъмные тарифы нарушают их основные конституционные права и
свободы:
Конституции Украины, статья 24 –
граждане имеют равные конституционные права и свободы и являются равными перед
законом. Равные права и свободы у всех граждан – у пенсионеров и инвалидов, в
том числе, у многодетных семей и у неполных семей (где отсутствует один из
родителей). Не должно быть привилегий или ограничений по социальному
происхождению, по месту проживания и по имущественному состоянию. Статья 46 –
пенсии и социальные выплаты, которые являются основными источниками
существования, должны обеспечить уровень жизни, не ниже прожиточного минимума,
установленного законом. Статья 48 – каждый имеет право на достаточный уровень
жизни для себя и своей семьи, который включает достаточное питание, одежду и
жилье.
Как вы думаете,
суд удовлетворил бы их требования? Если предположить невероятное – суд
принимает такой иск и на основании Контитуции Украины и ст. 30 закона Украины
«Про жилищно – коммунальные услуги» признает требования граждан законными, как
Вы думаете, тарифы отменят? А такое требование очень даже аргументировано. С 2013 г . тариф на
электроэнергию возрос на 50,84 % (63,2 % при потреблении 150- 800 кВт·час
электроэнергии в месяц); тариф на газ возрос на 89,5 %; на воду – на 44%; на
отопление – до 50%. А доходы граждан за
этот же период возросли: минимальная заработная плата – на 16%; средняя
заработная плата – на 26%; прожиточный минимум – на 15,94%; средняя пенсия – на
13,46%. Налици явное нарушение Конституции и Законов Украины, однако никто по
этому поводу не беспокоиться.
А теперь давайте
разберемся, насколько законны требования газовщиков взыскать с нас задним
числом деньги и приписывая нам долги, за которые мы никакой ответсвенности не
несем. Я не буду сейчас поднимать вопрос, какой должны быть норма потребления
газа, это очень сложный и объемный вопрос. Я думаю, что качеством газа все таки
должны заняться компитентные органы. Сейчас вопрос не в этом. Мы,
как законопослушные граждане, осуществляли оплату за газ в соответствии с
утвержденными нормами. Нормы утверждает правительство. Мы не можем нести
ответственность за действия правительства. Постановление окружного
административного суда г. Киева № 826/16447/15 от 29.09.2015 года. Кто
выступает ответчиком – Кабинет Министров Украины. Не мы, жители Украины, а
центральный орган государственной власти. Обратимся к Гражданскому Кодексу Украины.
Статья 4 – Постановления Кабинета Министров являются актами гражданского
законодательства. Статья 5 – акт
гражданского законодательства не имеет обратного действия, кроме тех случаев,
когда он смягчает или отменяет гражданскую ответственность особы. Если
гражданские отношения возникли ранее и регулировались актом гражданского
законодательства, который отменен, новый акт применяется с того момента, когда
он утвержден.
Статья 21.
Признание незаконным правового акта органа государственной власти. Суд может
признать незаконным такой акт, если он противоречит актам гражданского
законодательства и нарушает гражданские права или интересы.
Статья 22. Особа,
которой нанесен ущерб в результате нарушения ее гражданского права, имеет право
на возмещение ущерба.
Статья 1175. Возмущение убытка,
причиненного органом государственной власти физическому или юридическому лицу в
результате принятия нормативно – правового акта, который был признан
незаконным, возмещает государство.
Иными словами,
если суд признал Постановление Кабинета Министров незаконным, то ответсвенность
за это несут Кабинет Министров, но никак не рядовой потребитель. Поэтому и долги
по газу у нас информационные. Требовать с нас их оплаты, законного основания у
газовщиков нет. Так зачем нас нервировать лишний раз?
Окружний
адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Погрібніченка І.М.,
суддів Іщука І.О., Шулежка В.П., розглянувши в порядку письмового провадження
адміністративну справуза позовами 1. ОСОБА_1 2. ОСОБА_2до третя особа,
Кабінету Міністрів України що не заявляє самостійних вимог на предмет спору:
Громадська спілка «Асоціація газового ринку України», -про визнання
незаконною та скасування постанови від 29 квітня 2015 року № 237, -ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
11 серпня 2015 року до Окружного адміністративного суду м.
Києва звернулись ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач 1) та ОСОБА_2 (далі -
ОСОБА_2, позивач 2) з адміністративними позовами про визнання незаконною та
скасування Постанови Кабінету Міністрів України (далі - КМУ, Уряд, відповідач)
«Про внесення змін до норм споживання природного газу населенням у разі
відсутності газових лічильників» від 29 квітня 2015 року № 237 (далі -
оскаржувана постанова).
Справу за позовом ОСОБА_1 до КМУ про визнання незаконною та
скасування постанови від 29 квітня 2015 року № 237 (№ 826/16447/15) згідно з
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.08.2015
розподілено на суддю Погрібніченка І.М.
Справу за позовом ОСОБА_2 до КМУ про визнання незаконною та
скасування постанови від 29 квітня 2015 року № 237 (№ 826/16449/15) згідно з
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.08.2015
розподілено на суддю Данилишина В.М.
09 вересня 2015 року в судовому засіданні протокольною
ухвалою до участі у справі № 826/16449/15 в якості третьої особи, що не заявляє
самостійних вимог на предмет спору залучено Громадську спілку «Асоціація
газового ринку України» (далі - ГС «АГРУ», третя особа).
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва з питань
об'єднання адміністративних справ в одне провадження від 09 вересня 2015 року у
справі № 826/16449/15 задоволено заявлене клопотання представника відповідача
про об'єднання справ в одне провадження; об'єднано в одне провадження адміністративну
справу № 826/16449/15 та адміністративну справу № 826/16447/15; адміністративну
справу № 826/16449/15 передано судді Окружного адміністративного суду м. Києва
Погрібніченку І.М. для подальшого розгляду та вирішення по суті у межах
об'єднаної адміністративної справи № 826/16447/15.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивачі вказують на
те, що вони є добросовісними споживачами природного газу, які своєчасно
сплачують кошти за отримані послуги з газопостачання. У своїх домоволодіннях
обидва позивачі користуються газовими плитами, водонагрівачем та колонкою. В
обох випадках встановлені прилади обліку природного газу, за підрахунками
позивачами спожитого газу однією особою в місяць було встановлено, що їх норма
споживання природного газу значно перевищує норму споживання природного газу,
встановлену оскаржуваною постановою, але для споживачів в яких відсутні газові
лічильники та які так само користуються газовими плитами, водонагрівачем та
колонкою. Тобто, споживачі природного газу, у яких відсутні газові лічильники,
незалежно від реального обсягу споживання природного газу однією особою в
місяць, згідно оскаржуваної постанови, сплачують за нього лише фіксовану суму,
яка, на думку позивачів, в будь-якому випадку є меншою, ніж у споживачів, у
яких установлені прилади обліку природного газу. На переконання позивачів, вони
як абоненти з лічильниками газу власними коштами компенсують витрати природного
газу осіб, які не мають приладів обліку газу.
Так, позивачі вважають, що зменшуючи норми споживання природного
газу, Уряд умисно надав перевагу одним особам над іншими.
Таким чином, відповідач оскаржуваною постановою поставив
споживачів природного газу в нерівні умови, одну частину населення він
зобов'язав оплачувати природний газ у обсязі фактичного споживання та одночасно
іншій частині населення, в якої відсутні прилади обліку газу, надав привілеї,
які повинні проводити лише часткову оплату фактично спожитого газу.
На переконання позивачів, оскаржувана постанова суттєво
порушує основні приписи Конституції та законів України щодо
гарантування рівних прав громадян.
З підстав того, що КМУ зобов'язаний діяти виключно в рамках
Основного Закону та законів України, позивачі прийшли до висновку, що суб'єкт
владних повноважень прийняв оскаржувану постанову, що суперечить Конституції України та грубо порушує її
норми щодо забезпечення принципу рівності громадян. Також, на їх думку, під час
прийняття Урядом оскаржуваної постанови, останній перевищив свої повноваження.
З метою відновлення порушених, на думку позивачів, прав,
свобод та інтересів, останні з вимогами про визнання оскаржуваної постанови
незаконною та її скасування звернулись до суду.
В судове засідання позивачі та/або їх представники не
з'явилися, представниками позивачів через канцелярію суду були подані
клопотання про розгляд справи без участі позивачів.
Кабінет Міністрів
України подав заперечення проти адміністративного позову, в яких стосовно своїх
повноважень щодо прийняття постанов, які є обов'язковими до виконання,
зазначає, що ним під час прийняття оскаржуваної постанови були дотримані
приписи Закону України «Про Кабінет Міністрів України»
та Регламенту Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою КМУ від 18.07.2007 № 950.
Відповідач вважає, що
оскаржувана постанова Кабінету Міністрів України від 29.04.2015 №
237 «Про внесення змін до норм споживання природного газу населенням у разі
відсутності газових лічильників» не може бути визнана судом
незаконною та скасована з огляду на те, що Кабінет Міністрів України діяв в
межах наданих йому повноважень відповідно до діючого законодавства та частини
другої статті 19 Конституції України.
Стосовно відсутності
порушених прав та інтересів позивачів щодо надання послуг з газопостачання,
відповідач зазначає, що норми споживання на газ визначені постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.1996 №
619 «Про затвердження норм споживання природного газу населенням у разі
відсутності газових лічильників».
Саме оскаржуваною постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2015 №
237 було внесено зміни до норм споживання природного газу населенням
у разі відсутності газових лічильників, а саме знижено вдвічі.
Як наслідок,
відповідач зазначає, що оскаржувана постанова Кабінету Міністрів України від 29.04.2015 №
237 не тільки не порушує прав позивачів, а й не має до них жодного
відношення, оскільки вказана постанова визначає норми споживання газу саме для
тих осіб, в яких у будинку/квартирі відсутні лічильники газу.
Як зазначає відповідач, позивачів не задовольняють саме суми
коштів, які вони сплачують за обсяги спожитого природного газу. Разом з тим,
питання цінової політики на природний газ регулюється Порядком встановлення
роздрібних цін на природний газ для населення, затвердженим постановою Національної комісії регулювання
електроенергетики України від 31.03.2011 № 466.
Відповідно, оскаржувана постанова, а також постанова КМУ від 08.06.1996 № 619, до якої
було внесено зміни, не регулюють відносини щодо споживання природного газу
позивачами.
За вказаних обставин, на переконання відповідача, оскільки
оскаржувана постанова Кабінету Міністрів України від 29.04.2015 №
237 не регулює відносин щодо споживання природного газу позивачами,
остання не може порушувати їх права та інтереси.
В своїх запереченнях проти адміністративного позову
відповідач просив в задоволенні позову відмовити в повному обсязі, в судовому
засіданні представник відповідача проти задоволення адміністративного позову
заперечував.
Громадська спілка «Асоціація газового ринку України» надала
письмові пояснення, в яких зазначає, що акти Кабінету Міністрів України, які
відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються,
приймаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України «Про засади державної регуляторної
політики у сфері господарської діяльності». Таким чином, процес
підготовки, розгляду, та прийняття, оприлюднення постанови № 237, яка є
регуляторним актом Кабінету Міністрів України у сфері газопостачання, повинен
був прийнятий з урахуванням вимог ч. 1 ст. 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України»
та Закону України «Про засади державної регуляторної
політики у сфері господарської діяльності».
Щодо порушення вимог Закону України «Про засади державної регуляторної
політики у сфері господарської діяльності» стосовно планування
діяльності з підготовки проектів регуляторних актів, третя особа зазначає, що
Кабінетом Міністрів України не забезпечено реалізації принципу передбачуваності
при здійсненні регуляторної політики, що стало наслідком прийняття оскаржуваної
постанови № 237 з порушенням положень статей 5, 7, 19 Закону України «Про засади державної регуляторної
політики у сфері господарської діяльності».
Щодо порушення вимог Закону України «Про засади державної регуляторної
політики у сфері господарської діяльності» стосовно оприлюднення
проектів регуляторних актів, третя особа вказує на те, що Кабінетом Міністрів
України без нормативного обґрунтування, оприлюднення, громадського обговорення
та аналізу впливу регуляторного акту зменшено норми споживання природного газу
населенню, у якого відсутності прилади обліку газу.
Такими діями, на думку третьої особи, Уряд грубо порушив
вимоги ст. 9 Закону України «Про засади державної
регуляторної політики у сфері господарської діяльності», та не дав
можливості суб'єктам господарювання, які застосовують вказаний нормативний акт
у господарській діяльності, подати свої зауваження та пропозиції до проекту
постанови № 237.
На переконання третьої особи, оскільки на дату прийняття
постанови Кабінету Міністрів України № 237 її проект не був оприлюднений у
жодний спосіб, а також відсутній аналіз регуляторного впливу цієї постанови, відповідно до ч. 1 ст. 25 Закону України «Про засади державної
регуляторної політики у сфері господарської діяльності» Уряд не мав
права 29 квітня 2015 року приймати постанову № 237.
Щодо порушення вимог Закону України «Про засади державної регуляторної
політики у сфері господарської діяльності» стосовно погодження
проектів регуляторних актів із уповноваженим органом, третя особа зазначає, що
на офіційному сайті ДРС відсутня інформація щодо погодження проекту постанови
Кабінету Міністрів України № 237, а тому, відповідно до ч. 1 ст. 25 Закону України «Про засади державної
регуляторної політики у сфері господарської діяльності» Кабінет
Міністрів України на засіданні 29.04.2015 не мав права приймати постанову №
237.
Щодо порушення норм чинного законодавства України, третя
особа вказує на те, що УкрНДІінжпроектом було проведено дослідження (Аналіз та
визначення розрахункової витрати природного газу для побутових споживачів не
обладнаних приладами обліку), за результатами якого було встановлено, що норми
споживання газу населенням, затверджені постановою № 237, не відповідають
фактичним нормам використання газу цією категорією споживачів, є значно нижчими
від фактичних норм споживання природного газу населенням, що унеможливлює
відображення реальних потреб газотранспортної системи.
За вказаних обставин, третя особа вважає, що постанова
суб'єкта владних повноважень № 237 є незаконною як така, що прийнята з
порушенням норм чинного законодавства, а отже має бути визнана нечинною та
скасована.
В своїх письмових поясненнях третя особа просила розглянути
справу без участі її представника. В судове засідання представник третьої особи
не з'явився.
Відповідно до вимог частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства
України, в зв'язку з неявкою в судове засідання 15.09.2015
представників позивачів та третьої особи, суд дійшов висновку про розгляд
справи у письмовому провадженні.
Розглянувши подані особами, які беруть участь у справі
документи і матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно
і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов,
об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і
вирішення спору по суті, колегія суддів, -
ВСТАНОВИЛА:
Постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2015 №
237 «Про внесення змін до норм споживання природного газу населенням у разі
відсутності газових лічильників» (далі - Постанова № 237) зменшені
норми споживання природного газу населенням у разі відсутності газових
лічильників (далі - норми споживання), затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.1996 №
619, а саме затверджено такі норми споживання:
- при використанні газової плити за наявності
централізованого гарячого водопостачання - 3 куб. метрів людино-місяць (до
внесення змін - 6 куб. м );
- при використанні газової плити у разі відсутності
централізованого гарячого водопостачання та газового водонагрівача - 4,5 куб.
метрів людино-місяць (до внесення змін - 9 куб. м );
- при використанні газової плити та водонагрівача - 9 куб.
метрів людино-місяць (до внесення змін - 18 куб. м ).
Незгода з зазначеною вище постановою відповідача обумовила позивачів
звернутись до суду.
Оцінивши за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства
України надані особами, які беруть участь у справі докази, за своїм
внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному,
повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини,
колегія суддів погоджується з доводами ОСОБА_1 та ОСОБА_2, виходячи з
наступного.
Спірні правовідносини врегульовано нормами Конституції України, Закону України «Про Кабінет Міністрів України» від
27.02.2014 р. № 794-VII (далі - Закон № 794-VII), Закону України «Про засади державної регуляторної
політики у сфері господарської діяльності» від 11.09.2003 № 1160-IV
(далі - Закон № 1160-IV) та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної
влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти
лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 113 Конституції України
встановлено, що Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів
виконавчої влади та у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також
указами Президента України та постановами Верховної Ради України,
прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
За приписами ст. 3 Закону № 794-VII, діяльність Кабінету
Міністрів України ґрунтується на принципах верховенства права та законності.
Відповідно до ст. 4 вказаного вище Закону, Кабінет Міністрів України у своїй
діяльності керується Конституцією України, цим Законом, іншими законами України, а також
указами Президента України та постановами Верховної Ради України,
прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
З наведеного вбачається, що відповідач, як вищий орган у
системі органів виконавчої влади, покликаний всіляко забезпечувати додержання Конституції та законів України, сприяти
рівності громадян перед законом та судом.
Приписами ст. 117 Конституції України визначено, що
Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є
обов'язковими до виконання.
Згідно з ч. 1 ст. 49 Закону № 794-VII Кабінет Міністрів
України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України,
прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає
обов'язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.
У відповідності до ч. 4 ст. 49 Закону № 794-VII акти Кабінету
Міністрів України, які відповідно до закону є регуляторними актами,
розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються з урахуванням вимог
Закону України «Про засади державної регуляторної
політики у сфері господарської діяльності».
Статтею першою Закону № 1160-IV визначено,
що державна регуляторна політика у сфері господарської діяльності (далі -
державна регуляторна політика) - це напрям державної політики, спрямований на
вдосконалення правового регулювання господарських відносин, а також
адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної
влади та суб'єктами господарювання, недопущення прийняття економічно
недоцільних та неефективних регуляторних актів, зменшення втручання держави у
діяльність суб'єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку
господарської діяльності, що здійснюється в межах, у порядку та у спосіб, що
встановлені Конституцією та законами України.
Цією ж статтею названого Закону визначено, що регуляторна діяльність
- це діяльність, спрямована на підготовку, прийняття, відстеження
результативності та перегляд регуляторних актів, яка здійснюється регуляторними
органами, фізичними та юридичними особами, їх об'єднаннями, територіальними
громадами в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією України, цим Законом та іншими нормативно-правовими
актами.
Згідно із ч. 1 ст. 3 Закону № 1160-IV його дія поширюється
на відносини у сфері здійснення державної регуляторної політики та регуляторної
діяльності.
Відповідно до ст. 5 Закону № 1160-IV забезпечення
здійснення державної регуляторної політики включає, зокрема, встановлення
єдиного підходу до підготовки аналізу регуляторного впливу та до здійснення
відстежень результативності регуляторних актів; підготовку аналізу
регуляторного впливу; оприлюднення проектів регуляторних актів з метою
одержання зауважень і пропозицій від фізичних та юридичних осіб, їх об'єднань,
а також відкриті обговорення за участю представників громадськості питань,
пов'язаних з регуляторною діяльністю.
Приписами ст. 1 Закону № 1160-IV визначено, що
регуляторний акт - це:
- прийнятий уповноваженим регуляторним органом
нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове
регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між
регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами
господарювання;
- прийнятий уповноваженим регуляторним органом інший
офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права,
застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб і який або окремі
положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а
також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами
державної влади та суб'єктами господарювання, незалежно від того, чи вважається
цей документ відповідно до закону, що регулює відносини у певній
сфері, нормативно-правовим актом.
За приписами пп. а п. 1 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про забезпечення комерційного
обліку природного газу» від 16.06.2011 № 3533-VI, норми споживання
населенням природного газу за відсутності лічильників встановлюються Кабінетом
Міністрів України.
Відтак, саме Кабінет Міністрів України, а не будь-який інший
орган, включаючи міністерства, виступає регуляторним органом відповідно до Закону № 1160-IV в процесі підготовки,
прийняття, розгляду та підготовки оскаржуваної постанови та має виконувати вимоги цього Закону.
За вказаних обставин, колегія суддів вважає, що Постанова №
237 є нормативно-правовим актом, який спрямований на регулювання господарських
відносин, зокрема порядку обліку та оплати населенням природного газу, що
споживається за відсутності лічильників природного газу, ця постанова застосовується неодноразово та
щодо невизначеного кола осіб, а також те, що ця вона була прийнята регуляторним
органом - Кабінетом Міністрів України, Постанова № 237 є регуляторним актом.
Відтак, Постанова № 237 є регуляторним актом, на який
поширюються всі положення Закону № 1160-IV стосовно порядку прийняття
регуляторних актів, порядку оприлюднення їх проектів, проведення обговорення,
внесення зауважень до проекту тощо.
Так, в ст. 4 Закону № 1160-IV визначені принципи
державної регуляторної політики, зокрема, принцип передбачуваності, що означає
послідовність регуляторної діяльності, відповідність її цілям державної
політики, а також планам з підготовки проектів регуляторних актів, що дозволяє
суб'єктам господарювання здійснювати планування їхньої діяльності.
У відповідності до ст. 5 Закону № 1160-IV забезпечення
здійснення державної регуляторної політики включає планування діяльності з
підготовки проектів регуляторних актів.
Згідно з ч. 1 ст. 7 названого Закону регуляторні органи
затверджують плани діяльності з підготовки ними проектів регуляторних актів на
наступний календарний рік не пізніше 15 грудня поточного року, якщо інше не
встановлено законом.
Відповідно до ч. 4 ст. 7 Закону № 1160-IV якщо регуляторний
орган готує або розглядає проект регуляторного акта, який не внесений до
затвердженого цим регуляторним органом плану діяльності з підготовки проектів
регуляторних актів, цей орган повинен внести відповідні зміни до плану не
пізніше десяти робочих днів з дня початку підготовки цього проекту або з дня
внесення проекту на розгляд до цього регуляторного органу, але не пізніше дня
оприлюднення цього проекту.
У той же час, як було встановлено під час розгляду справи,
оскаржувана постанова, не зважаючи на зазначені вище
вимоги Закону № 1160-IV, не була включена до плану
підготовки проектів регуляторних актів Кабінету Міністрів на 2015 рік.
За вказаних обставин, на думку колегії суддів, Кабінет
Міністрів України не забезпечив реалізацію принципу передбачуваності при
здійсненні регуляторної політики і прийняв Постанову № 237 з порушенням
положень статей 5, 7, 19 Закону № 1160-IV.
Також, колегія суддів вважає, що одним із найголовніших
етапів в процесі прийняття регуляторних актів є публікація проекту
регуляторного акту, яка здійснюється задля втілення принципу прозорості та
врахування громадської думки, закріпленого в ст. 4 Закону № 1160-IV.
У відповідності до ч. 2 ст. 13 Закону № 1160-IV повідомлення про
оприлюднення проекту регуляторного акта з метою одержання зауважень і
пропозицій, проект регуляторного акта та відповідний аналіз регуляторного
впливу оприлюднюються шляхом опублікування в друкованих засобах масової
інформації розробника цього проекту, а у разі їх відсутності - у друкованих
засобах масової інформації, визначених розробником цього проекту, та/або шляхом
розміщення на офіційній сторінці розробника проекту регуляторного акта в мережі
Інтернет.
Згідно з ч. 6 ст. 9 цього Закону строк, протягом якого
від фізичних та юридичних осіб, їх об'єднань приймаються зауваження та
пропозиції, встановлюється розробником проекту регуляторного акта і не може
бути меншим ніж один місяць та більшим ніж три місяці з дня оприлюднення
проекту регуляторного акта та відповідного аналізу регуляторного впливу.
Отже, проект регуляторного акту має бути оприлюдненим
щонайменше за 1 місяць до прийняття такого проекту.
У той же час, як свідчить інформація, що розміщена на
Урядовому порталі (єдиному веб-порталі органів виконавчої влади України)
(перелік проектів, що пройшли громадське обговорення за період з 16.12.2014 по
28.05.2015, який розміщений у розділі «Громадянське суспільство і влада»
Урядового порталу), проект постанови КМУ «Про внесення змін до норм споживання
природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників» не
оприлюднювався, відповідно, громадське обговорення цього законопроекту не
відбувалось.
Будь-яка інформація щодо обґрунтування норм споживання
природного газу населенням у разі відсутності приладів обліку та аналіз
регуляторного впливу проекту цього нормативного акту відсутні.
Як наслідок, Кабінет Міністрів України без нормативного
обґрунтування, оприлюднення, громадського обговорення та аналізу впливу
регуляторного акту зменшив норми споживання природного газу населенням у разі
відсутності приладів обліку газу.
Внаслідок таких дій Кабінету Міністрів України, відбулось
порушення вимог ст. 9 Закону № 1160-IV, оскільки суб'єктам
господарювання, які застосовують вказаний нормативний акт у господарській
діяльності, не було надано можливості подати свої зауваження та пропозиції до
проекту оскаржуваної постанови.
Приписами ч. 1 ст. 25 Закону № 1160-IV визначено, що
регуляторний акт не може бути прийнятий або схвалений уповноваженим на це
органом виконавчої влади або його посадовою особою, якщо наявна хоча б одна з
таких обставин:
- відсутній аналіз регуляторного впливу;
- проект регуляторного акта не був оприлюднений;
- проект регуляторного акта не був поданий на погодження із
уповноваженим органом;
- щодо проекту регуляторного акта уповноваженим органом було
прийнято рішення про відмову в його погодженні.
Як встановлено під час розгляду справи, на дату прийняття
постанови Кабінету Міністрів України № 237, її проект не був оприлюднений у
жодний спосіб, а також відсутній аналіз регуляторного впливу цієї постанови.
Також, колегія суддів вважає, що одним із етапів в процесі
прийняття регуляторних актів є його погодження з центральним органом виконавчої
влади, що реалізує державну регуляторну політику.
Так, у відповідності до ч. 1 ст. 21 Закону № 1160-IV проекти
регуляторних актів, які розробляються центральними органами виконавчої влади,
Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими органами виконавчої
влади, територіальними органами центральних органів виконавчої влади,
підлягають погодженню із уповноваженим органом.
Згідно з п. 1 Положення про Державну регуляторну службу України,
затвердженого постановою КМУ від 24.12.2014 № 724,
Державна регуляторна служба України (ДРС) є центральним органом виконавчої
влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів
України і який реалізує державну регуляторну політику, політику з питань
нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, ліцензування та дозвільної
системи у сфері господарської діяльності та дерегуляції господарської
діяльності.
Як зазначалося вище, відповідно до ч. 1 ст. 25 Закону № 1160-IV регуляторний акт не
може бути прийнятий або схвалений уповноваженим на це органом виконавчої влади
або його посадовою особою, якщо проект регуляторного акта не був поданий на
погодження із уповноваженим органом або щодо проекту регуляторного акта
уповноваженим органом було прийнято рішення про відмову в його погодженні.
Згідно інформації, розміщеної на офіційному сайті ДРС
(перелік регуляторних актів, погоджених ДРС за період з 01.10.2014 по
14.09.2015, розміщений на сайті ДРС), погодження саме проекту постанови
Кабінету Міністрів України № 237 не відбувалось.
За вказаних вище обставин, на думку колегії суддів, Кабінет
Міністрів України прийняв Постанову № 237 з порушенням положень ч. 1 ст. 25 Закону № 1160-IV.
Також, судом не можуть бути прийняті до уваги посилання
представника відповідача на витяг з Протоколу № 48 засідання Кабінету Міністрів
України від 29 квітня 2015 року, яким в силу вимог § 552 Регламенту Кабінету
Міністрів України прийнято постанову Кабінету Міністрів України «Про внесення
змін до норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових
лічильників», доручивши Секретаріатові Кабінету Міністрів оформити її в
одноденний строк, як підставу для звільнення від обов'язку дотримання вимог
чинного законодавства щодо планування діяльності з підготовки проекту регуляторного
акту, оприлюднення проекту регуляторного акту, погодження проекту регуляторного
акту із уповноваженим органом.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України
суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого:
1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також
міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою
України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним
органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
З приводу зазначеного, колегія суддів вважає, що норми Закону України «Про засади державної регуляторної
політики у сфері господарської діяльності» є спеціальними нормами, у
той час, як Регламент Кабінету Міністрів України, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 18.07.2007 №
950 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 09.11.2011 №
1156), що встановлює порядок проведення засідань Кабінету Міністрів
України, підготовки та прийняття рішень, визначає інші процедурні питання його
діяльності, є підзаконним нормативно-правовим актом, а відтак, не може
звільняти відповідача від обов'язку дотримання вимог Закону № 1160-IV.
Окрім цього, колегія суддів звертає увагу на ту обставину,
що спільно з Всеукраїнською громадською організацією «Енергетична асоціація
України» (далі - ВГО «ЕАУ») третьою особою в ПАТ «Проектний і науково-дослідний
інститут по газопостачанню, теплопостачанню та комплексному благоустрою міст і
сіл України» (УкрНДІінжпроект) було замовлено дослідження щодо визначення
розрахункової витрати природного газу для побутових споживачів не обладнаних
приладами обліку.
Так, УкрНДІінжпроект за наслідками проведеного дослідження
був складений Аналіз та визначення розрахункової витрати природного газу для
побутових споживачів не обладнаних приладами обліку (далі - Аналіз), копію
якого було надано третьою особою під час розгляду справи.
З дослідженого в судовому засіданні Аналізу, колегією суддів
було встановлено, що при проведенні дослідження УкрНДІінжпроектом
використовувались матеріали підсумкового звіту «Оцінка обсягу споживання
комунальних послуг і забезпечення житловою площею соціально незахищених
громадян України та рекомендацій щодо встановлення соціальних нормативів
споживання комунальних послуг та соціальних нормативів користування житлом», що
були підготовлені в рамках виконання проекту Агентства США з міжнародного
розвитку (USAID) «Реформа міського теплозабезпечення» у квітні 2013 року;
статистичні матеріали Всеукраїнської громадської організації «Енергетична
асоціація України» щодо фактичних даних газоспоживання населенням за
показниками лічильників, а також враховані місячні витрати природного газу на
підставі значень річних норм витрат теплоти на 1 людину відповідно до ДБН
В.2.5-20-2001 «Інженерне обладнання будинків і споруд. Зовнішні мережі та
споруди. Газопостачання», затверджених наказом Держбуду України від 23.04.2001
№ 101.
Як вбачається з проведеного Аналізу, норми споживання газу
населенням, затверджені оскаржуваною постановою, не відповідають фактичним
нормам використання газу цією категорією споживачів, є значно нижчими від
фактичних норм споживання природного газу населенням, що унеможливлює відображення
реальних потреб газотранспортної системи.
Колегія суддів, керуючись приписами ч. 1 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України,
вважає Аналіз належним доказом.
Окрім цього, колегія суддів вважає за необхідне зазначити,
що відповідно до ст. 24 Конституції України громадяни мають
рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути
привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних
та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового
стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Статтею 14 Конвенції Ради Європи про захист прав людини і
основоположних свобод від 04.11.1950, ратифікованої Україною 17.07.1997, яка
передбачає «Заборону дискримінації», встановлено, що користування правами та
свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за
будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи
інших переконань, національного чи соціального походження, належності до
національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.
З підстав викладеного, колегія суддів вважає, що оскаржувана
постанова у дискримінаційний спосіб порушує
гарантовані ст. 14 Конвенції Ради Європи про захист прав людини і
основоположних свобод від 04.11.1950 та ст. 24 Конституції України права людини та
громадянина України на захист від дискримінації, оскільки встановлює принципово
різний підхід до формування та реалізації відповідачем державної політики у
сфері надання житлово-комунальних послуг та надає привілеї одним споживачам над
іншими у можливості споживати природний газ у неконтрольованих обсягах і
переваги - сплачувати за аналогічні послуги менше, ніж інші споживачі, які вже
мають встановлені лічильники газу.
Відтак, на думку колегії суддів, позивачі є учасниками
правовідносин, у яких оскаржуваний акт застосовується.
Колегія суддів застосовує принцип верховенства права,
поняття якого розкрито у ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України,
відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями
та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням
судової практики Європейського Суду з прав людини.
Звернення до адміністративного суду для захисту прав і
свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Таким чином, беручи до уваги викладене вище, колегія суддів
вважає, що відповідачем, при прийнятті оскаржуваної постанови, порушено принцип верховенства
права та положення ч. 2 ст. 19 Конституції України.
Колегія суддів також не бере до уваги позицію відповідача
щодо відсутності порушення законних прав та інтересів позивачів при прийнятті
оскаржуваної постанови, оскільки як вже встановлено
вище, Постанова № 237 прямо суперечить нормам Конституції України щодо забезпечення
рівності громадян між собою та перед судом, а відтак порушує право позивачів на
рівність їх перед законом.
За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку,
що оскаржувана постанова прийнята всупереч Конституції України, ставить одних
споживачів природного газу в більш привілейоване становище, аніж інших. Тобто,
Постанова № 237 містить всі ознаки дискримінації, а відтак не може бути
законною.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку,
що вимоги позивачів є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.
Частиною третьою статті 2 КАС України передбачено, що у
справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних
повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на
підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з
використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для
прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно;
розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій
дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між
будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і
цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права
особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом
розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України
суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого,
вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також
міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою
України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним
органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України
кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та
заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України
в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності
суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого
рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує
проти адміністративного позову.
В даному випадку відповідач, як суб'єкт владних повноважень
не виконав покладений на нього законом обов'язок і не довів правомірності
винесення оскаржуваної постанови.
Враховуючи викладене, беручи до уваги той факт, що в
матеріалах справи відсутні будь-які докази правомірності винесення
оскаржуваного рішення, колегія суддів приходить до висновку про обґрунтованість
позовних вимог і наявність підстав для їх задоволення.
Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, суд присуджує на
користь позивачів всі здійснені ними документально підтверджені витрати по
сплаті судового збору у розмірі 146,16 грн. з Державного бюджету України за
рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною
у справі.
Керуючись ст. ст. 69-71, ст. 94, ст. 128, ст. ст. 158-163, ст. 167, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України,
колегія суддів, -
П О С Т А Н О В И Л А:
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити
повністю.
2. Визнати незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України «Про внесення
змін до норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових
лічильників» від 29 квітня 2015 року № 237.
3. Присудити з Державного бюджету України за рахунок
бюджетних асигнувань Кабінету Міністрів України на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2
понесені ними витрати по сплаті судового збору у розмірі 146,16 грн. (сто сорок
шість гривень 16 копійок) порівно.
4. Зобов'язати Кабінет Міністрів України, відповідно до
частини 11 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства
України, після набрання постановою суду законної сили невідкладно
опублікувати резолютивну частину даної постанови суду у виданні, в якому його
було офіційно оприлюднено.
Постанова набирає законної сили відповідно
до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України
та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за
правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання
через суд першої інстанції апеляційної скарги.
Головуючий
суддя І.М.
Погрібніченко
Судді: І.О.
Іщук
В частности, 23
марта были приняты Постановления КМУ №203 и 204, которые отменили предыдущие
нормативные документы относительно норм потребления природного газа. Также,
постановление КМУ №203 обязывало осуществить перерасчет сумм к уплате за период
действия постановления КМУ №237 от 23.03.2016 г., ведь суд признал его
незаконным и недействительным со дня принятия - то есть с 6 мая 2015 года
(решение Высшего Административного суда от 28 января 2016 года № 826/16447/15,
К800 / 49436/15 ").
Но уже 27 апреля
новое правительство снова вносит изменения в Постановление №203. Поэтому новые
нормы потребления природного газа вводятся задним числом - с 1 февраля 2016
года, а требование провести пересчет сумм к оплате за потребленный по нормам
газ согласно Порядку, который должно разработать Минэнергоугля, вообще
удаляется из постановления.
Учитывая такое
большое количество изменений, а также отсутствие со стороны государственных
инстанций любых разъяснений как действовать в сложившейся ситуации,
газопоставляющая компания ООО «Днепропетровскгаз Сбыт» не имела возможности
своевременно провести корректные начисления потребителям без счетчиков газа и
вовремя выставить счета за потребленный газ.
ВИЩИЙ
АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
28.01.2016 р.
|
N К/800/49436/15
|
Вищий
адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого, судді -
Шведа Е. Ю., суддів: Горбатюка С. А., Мороз Л. Л., секретар судового засідання
- Скавуляк Т. В., за участю: представника позивачів - ОСОБА_2, представника
відповідача - Х. А. П., представника третьої особи - Б. Ю. В., розглянувши у
відкритому судовому засіданні справу за касаційною скаргою Кабінету Міністрів
України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 вересня
2015 року та ухвалу
Київського апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2015 року у
справі N 826/16447/15 за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7 до Кабінету
Міністрів України, третя особа: Громадська спілка "Асоціація газового
ринку України", про визнання незаконною та скасування постанови, встановив:
ОСОБА_6, ОСОБА_7 з
урахуванням об'єднання справ в одне провадження, звернулись до суду з позовом
до Кабінету Міністрів України, в якому просили визнати незаконною та скасувати постанову
Кабінету Міністрів України "Про внесення змін до норм споживання
природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників" від 29
квітня 2015 року N 237.
Постановою
Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 вересня 2015 року,
залишеною без змін ухвалою
Київського апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2015 року,
адміністративний позов задоволено, визнано незаконною та нечинною спірну постанову
Кабінету Міністрів України.
У касаційній скарзі
відповідач, посилаючись на порушення судами норм матеріального та
процесуального права, просить рішення судів скасувати, прийняти нове рішення,
яким відмовити в задоволенні позовів. Касаційна скарга мотивована тим, що
судами першої та апеляційної інстанцій не враховано положення Регламенту
Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою
Кабінету Міністрів України від 18 липня 2007 р. N 950, відповідно до
параграфу 552 якого будь-які акти Кабінету Міністрів України можуть розглядатись
на його засіданнях у спрощеному порядку. Крім того, вказує, що недодержання
вимог правових-норм, а також правил, які регулюють порядок прийняття акта, у
тому числі стосовно його форми, строків прийняття тощо, може бути підставою для
визнання такого акта недійсним (протиправним) лише у тому разі, коли відповідне
порушення спричинило прийняття неправильного акта. Якщо ж акт в цілому
узгоджується з вимогами чинного законодавства і прийнятий відповідно до
обставин, що склалися, тобто є вірним по суті, то окремі порушення встановленої
процедури прийняття акта не можуть бути підставою для визнання його недійсним.
Також, представник відповідача вказує на ту обставину, що спірна постанова
Кабінету Міністрів України не порушує прав, свобод та інтересів
позивачів з огляду на те, що вона регулює питання норм споживання природного
газу населенням саме у разі відсутності газового лічильника, в той час як
позивачі мають такий лічильник, тому правовідносини з даного приводу
врегульовані іншим актом Кабінету Міністрів України, відтак права позивачів не
можуть бути порушені.
В запереченнях, що
надійшли на адресу суду, третя особа вважає касаційну скаргу необґрунтованою,
тому просить відмовити в її задоволенні, рішення судів - залишити без змін.
Крім того, ОСОБА_8
подала заяву про приєднання до касаційної скарги Кабінету Міністрів України на постанову Окружного
адміністративного суду міста Києва від 21 вересня 2015 року та ухвалу
Київського апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2015 року у
справі N 826/16447/15.
Відповідно до ч. 1 ст. 217
КАС України особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не
брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи,
інтереси чи обов'язки, у будь-який час до закінчення касаційного розгляду мають
право приєднатися до касаційної скарги, підтримавши її вимоги.
Оскільки ОСОБА_8 не
є особою, яка бере участь у справі, а також не зазначає в своїй заяві яким
чином оскаржувані рішення стосуються її прав, свобод та інтересів, у суду
відсутні підстави для задоволення заяви про приєднання до касаційної скарги,
тому в задоволенні заяви слід відмовити.
В судовому засіданні
представник відповідача касаційну скаргу підтримала, просила задовольнити її з
підстав, викладених в ній, представники позивачів, третьої особи заперечили
проти касаційної скарги, просили відмовити в її задоволенні.
Заслухавши
суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши правильність
застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і
процесуального права, правової оцінки обставин справи, суд дійшов наступних
висновків.
Суд касаційної
інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у
межах касаційної скарги згідно з ч. 2 ст. 220
КАС України.
Судами встановлено,
що постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 1996 р. N 619
затверджено Норми споживання природного газу населенням у разі відсутності
газових лічильників, відповідно до яких при використанні газової плити за
наявності централізованого гарячого водопостачання - 6 куб. метрів людино-місяць;
при використанні газової плити у разі відсутності централізованого гарячого
водопостачання та газового водонагрівача - 9 куб. метрів людино-місяць; при
використанні газової плити та водонагрівача - 19 куб. метрів людино-місяць.
Спірною постановою
Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2015 р. N 237 до вказаних Норм
споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників
внесено зміни, згідно з якими вдвічі зменшено наведені норми споживання
природного газу населенням: при використанні газової плити за наявності
централізованого гарячого водопостачання - 3 куб. метрів людино-місяць; при
використанні газової плити у разі відсутності централізованого гарячого
водопостачання та газового водонагрівача - 4,5 куб. метрів людино-місяць; при
використанні газової плити та водонагрівача - 9 куб. метрів людино-місяць.
Позивачі, вважаючи,
що спірна постанова ставить їх в нерівні умови зі споживачами газу, які не
мають лічильників, що вони змушені сплачувати за спожитий газ значно більше в
порівнянні з ними, звернулись до суду з даним позовом про визнання незаконною
та скасування постанови.
Задовольняючи позов,
суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції,
виходив з того, що спірна постанова
Кабінету Міністрів України, будучи регуляторним актом, видана без
урахування вимог Закону
України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської
діяльності" в частині порядку її розробки, оприлюднення та
погодження, тому є нечинною, незаконною та підлягає скасуванню.
Суд касаційної
інстанції повністю погоджується з висновками судів та зазначає наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 19
Конституції України органи державної влади та органи місцевого
самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах
повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією
та законами України.
Ст. 113
Конституції України передбачено, що Кабінет Міністрів України є
вищим органом у системі органів виконавчої влади.
Кабінет Міністрів
України у своїй діяльності керується цією Конституцією
та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної
Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
Основоположними
принципами діяльності Кабінету Міністрів України є дотримання верховенства
права, законності, поділу державної влади, безперервності, колегіальності,
солідарної відповідальності, відкритості та прозорості відповідно до ч. 1 ст. 3
Закону України "Про Кабінет Міністрів України".
Відповідно до ч. ч. 1,
2,
4 ст. 49
вказаного закону Кабінет Міністрів України на основі та на виконання
Конституції і законів України, актів Президента України,
постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції
та законів України, видає обов'язкові для виконання акти - постанови і
розпорядження.
Акти Кабінету
Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів
України.
Акти Кабінету
Міністрів України, які відповідно до закону є регуляторними актами,
розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються з урахуванням вимог
Закону
України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської
діяльності".
З урахуванням
визначення терміну регуляторний акт, наведеному в ст. 1 зазначеного
Закону, спірна постанова
Кабінету Міністрів України "Про внесення змін до норм споживання
природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників" від 29
квітня 2015 року N 237 є регуляторним актом, відтак її розроблення,
розгляд, прийняття та оприлюднення повинно відбуватись за процедурою визначеною
Законом
України "Про Кабінет Міністрів України" та з урахуванням
вимог Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері
господарської діяльності".
Ч. 1 ст. 5
вказаного Закону передбачено принцип планування діяльності з
підготовки проектів регуляторних актів, тобто передбачуваності, згідно з яким
регуляторні органи затверджують плани діяльності з підготовки ними проектів
регуляторних актів на наступний календарний рік не пізніше 15 грудня поточного
року, якщо інше не встановлено законом (ч. 1 ст. 7 Закону
України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської
діяльності").
Згідно з ч. 1 ст. 19
зазначеного Закону планування діяльності з підготовки Кабінетом
Міністрів України проектів регуляторних актів здійснюється в порядку,
встановленому Регламентом Кабінету Міністрів України, з урахуванням вимог
частин третьої та четвертої статті 7
цього Закону.
Ч. 4 ст. 7 Закону
України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської
діяльності" передбачено, що якщо регуляторний орган готує або
розглядає проект регуляторного акта, який не внесений до затвердженого цим
регуляторним органом плану діяльності з підготовки проектів регуляторних актів,
цей орган повинен внести відповідні зміни до плану не пізніше десяти робочих
днів з дня початку підготовки цього проекту або з дня внесення проекту на
розгляд до цього регуляторного органу, але не пізніше дня оприлюднення цього
проекту.
Проте, як вірно
встановлено судом першої інстанції, з висновками якого погодився суд
апеляційної інстанції, при прийнятті спірної постанови відповідачем не
дотримано принципу передбачуваності, що означає послідовність регуляторної
діяльності, відповідність її цілям державної політики, а також планам з
підготовки проектів регуляторних актів, що в свою чергу дозволяє суб'єктам
господарювання здійснювати планування їхньої діяльності. Зокрема, проект
спірної постанови не було включено до плану підготовки проектів регуляторних
актів Кабінету Міністрів на 2015 рік, що є порушенням норм ст. ст. 5,
7,
19 Закону
України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської
діяльності".
Також одним з
основоположних принципів забезпечення здійснення державної регуляторної
політики є принцип оприлюднення проектів регуляторних актів з метою одержання
зауважень і пропозицій від фізичних та юридичних осіб, їх об'єднань, що
одночасно є одним із етапів, що передує прийняттю регуляторного акту.
Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону
України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської
діяльності" кожен проект регуляторного акта оприлюднюється з
метою одержання зауважень і пропозицій від фізичних та юридичних осіб, їх
об'єднань.
Вказана норма
кореспондує з правом громадян, суб'єктів господарювання, їх об'єднань та
наукових установ, а також консультативно-дорадчих органів, що створені при
органах державної влади та органах місцевого самоврядування і представляють
інтереси громадян та суб'єктів господарювання подавати зауваження та пропозиції
щодо оприлюднених проектів регуляторних актів, брати участь у відкритих
обговореннях питань, пов'язаних з регуляторною діяльністю (ст. 6 Закону
України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської
діяльності").
Як обґрунтовано
встановлено судом першої інстанції, з висновком якого погодився суду
апеляційної інстанції, спірна постанова не була опублікована, або в будь-який
інший спосіб оприлюднена до моменту її прийняття. Відтак, позивачі, інші
заінтересовані особи були позбавлені можливості надати свої пропозиції та
зауваження до проекту спірної постанови, що свідчить про порушення відповідачем
ст. ст. 6,
9 Закону
України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської
діяльності", в частині обов'язку забезпечити обов'язкове
оприлюднення проекту регуляторного акту.
Ч. 1 ст. 25 Закону
України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської
діяльності" імперативно визначено, що регуляторний акт не може
бути прийнятий або схвалений уповноваженим на це органом виконавчої влади або
його посадовою особою, якщо наявна хоча б одна з таких обставин: відсутній
аналіз регуляторного впливу; проект регуляторного акта не був оприлюднений;
проект регуляторного акта не був поданий на погодження із уповноваженим
органом; щодо проекту регуляторного акта уповноваженим органом було прийнято
рішення про відмову в його погодженні.
З огляду на те, що
проект регуляторного акту не був у жодний спосіб оприлюднений, за умови відсутності
аналізу регуляторного впливу акту та погодження з центральним органом
виконавчої влади, що реалізує державну регуляторну політику, а також зважаючи
на порушення відповідачем принципу передбачуваності, суд першої інстанції, з
яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов законного та обґрунтованого
висновку, що наведені порушення, допущені Кабінетом Міністрів України під час
прийняття спірної постанови, у сукупності є достатньою підставою для визнання
її незаконною, нечинною з моменту прийняття, що означає, що така постанова не
породжує правових наслідків з моменту її прийняття.
Доводи Кабінету
Міністрів України, що прийняття спірної постанови відбулось відповідно до вимог
Регламенту Кабінету Міністрів України у спрощеному порядку, не беруться судом
до уваги з огляду на те, що Регламент Кабінету Міністрів України, затверджений постановою
Кабінету Міністрів України від 18 липня 2007 р. N 950. Прийняття
регуляторного акта повинно відбуватись з дотриманням процедур Закону
України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської
діяльності". З урахуванням принципу законності, закріпленого в ст. 9 КАС
України, суд застосовує до спірних правовідносин саме закон, а не
підзаконний нормативний акт.
Посилання
відповідача на ту обставину, що спірна постанова
Кабінету Міністрів України не порушує прав, свобод та інтересів
позивачів, як на підставу незаконності оскаржуваних рішень судів першої та
апеляційної інстанцій, є безпідставними з огляду на те, що вказана постанова
Кабінету Міністрів України порушує інтерес позивачів.
В своєму Рішенні від
01 грудня 2004 року N 18-рп/2004 Конституційний Суд України
розтлумачив, що "охоронюваний законом інтерес", що вживається в ч. 1 ст. 4
ЦПК України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з
поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування
конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним
змістом об'єктивного і прямо неопосередкований у суб'єктивному праві простий
легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів
правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які
не суперечать Конституції
і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності,
розумності та іншим загальноправовим засадам.
Ч. 1 ст. 6
КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку,
встановленому цим Кодексом,
звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи
бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або
інтереси.
Обґрунтовуючи свій
позов, позивачі вказали, що спірна постанова ставить їх в нерівне становище по
відношенню до інших споживачів природного газу, які не мають лічильників, тому
інтерес позивачів полягає у визначенні обґрунтованих норм споживання природного
газу тими споживачами, які не мають лічильників, що на думку позивачів
поставить їх з такими споживачами в рівні умови в разі скасування спірної
постанови.
З наведеного слідує,
що позивачі мали передбачене законом право на звернення до суду з позовом за
захистом свого інтересу. В той ж час, суд зобов'язаний перевірити чи видана
спірна постанова Кабінету Міністрів України з дотриманням принципів,
визначених ч. 3 ст. 2 КАС України.
За таких обставин,
суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції,
дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову. Судами ухвалено законні
та обґрунтовані рішення, які постановлені з дотриманням норм матеріального і
процесуального права.
Згідно з ч. 1 ст. 220
Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної
інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної
інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин
у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними
обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про
достовірність того чи іншого доказу.
Доводи касаційної
скарги не спростовують висновків судів першої і апеляційної інстанцій та
встановлених обставин справи, тому відсутні підстави для її задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 224
Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної
інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін,
якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм
матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні
процесуальних дій.
Керуючись ст. ст. 220,
221,
223,
224,
230,
231 Кодексу
адміністративного судочинства України, суд ухвалив:
Касаційну скаргу
Кабінету Міністрів України залишити без задоволення.
Постанову
Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 вересня 2015 року
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04 листопада
2015 року залишити без змін.
Ухвала набирає
законної сили з моменту проголошення та не підлягає оскарженню, проте може бути
переглянута з підстав, у строк та у порядку, визначених статтями 237,
238,
2391
Кодексу адміністративного судочинства України.
ОКРУЖНИЙ
АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м . Київ, вул.
Командарма Каменєва 8, корпус 1 У Х В А Л А
про залишення позовної заяви без руху
23
вересня 2015
року місто
Київ
№826/22176/15Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Літвінової А.В., ознайомившись з позовною заявою та доданими до неї матеріалами
за позовомОСОБА_1 доКабінету Міністрів України про визнання незаконною та нечинною постанову від 29.04.2015 №237,
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 звернулася
до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Кабінету
Міністрів України про визнання незаконною та нечинною Постанову Кабінету Міністрів України від 29.04.2015
№237 «Про внесення змін до норм споживання природного газу населенням у разі
відсутності газових лічильників».
Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суддя виходить з наступного.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 107 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленими статті 106 КАС України.
Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 106 КАС України, у позовній заяві, зокрема, зазначаються зміст позовних вимог згідно з частинами четвертою і п'ятою статті 105 цього Кодексу і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів, - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів;
На підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги, позивач надає докази, а в разі неможливості - зазначає докази, які не може самостійно надати, із зазначенням причин неможливості подання таких доказів (частини 2 статті 106 КАС України).
Як вбачається зі змісту позовної заяви та доданих до неї матеріалів, ОСОБА_1 оскаржує Постанову Кабінету Міністрів України від 29.04.2015 №237 «Про внесення змін до норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників».
Водночас, у відповідності до Єдиного державного реєстру судових рішень, у провадженні Окружного адміністративного суду міста Києва перебуває адміністративна справа №826/16447/15 за позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до Кабінету Міністрів України про визнання незаконною та скасування постанови від 29.04.2015 №237, за результатами розгляду якої винесено постанову від 21.09.2015, якою визнано незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників» від 29.04.2015 №237.
З огляду на викладене, позивачу слід надати суду підтвердження актуальності заявлених позовних вимог з урахуванням постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.09.2015 у справі №826/16447/15.
Відповідно до частина 1 статті 108 КАС України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених ст. 106 КАС України, постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, у якій зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб їх усунення і встановлюється строк, достатній для усунення недоліків.
Керуючись статтями 106, 108 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
УХВАЛИВ:
1. Залишити позовну заяву без руху.
2. Встановити позивачу строк до 18 жовтня 2015 року для усунення недоліків позовної заяви.
3. Попередити позивача про наслідки недотримання вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху, передбачені пунктом 1 частини третьої статті 108 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвала може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Літвінова А.В.
ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м .Київ, вул.
Командарма Каменєва 8, корпус 1 У Х В А Л А
про закінчення підготовчого провадження
і призначення справи до судового розгляду
12
жовтня 2015
року
м. Київ №
826/15552/15 Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Кобилянського К.М., за участю секретаря судового засідання Артеменко Я.С., розглянувши у попередньому судовому засіданні матеріали адміністративної справи
за позовом Публічного акціонерного товариства «Київгаз»до Кабінету Міністрів Українипро визнання незаконною та нечинною постанови,за участю сторін:
представники позивача: Сиволобов М.В., Криштоф P.C.;
представник відповідача: Христич А.П.
ВСТАНОВИВ:
Публічне акціонерне
товариство «Київгаз» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва
з позовною заявою до Кабінету Міністрів України, у якій просить суд визнати постанову Кабінету Міністрів України від 29.04.2015
№237 «Про внесення змін до норм споживання природного газу населенням у разі
відсутності газових лічильників» незаконною та нечинною з
06.05.2015. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.09.2015 відкрито провадження у справі та призначено попереднє судове засідання.
Судом було проведено попереднє судове засідання, під час проведення якого витребувано докази та пояснення по суті спору.
На стадії підготовчого провадження судом вжито всіх заходів для забезпечення всебічного, об'єктивного вирішення справи протягом розумного строку. Суд дійшов висновку про можливість закінчення підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду.
Представники осіб, які беруть участь у справі не заперечували проти подальшого розгляду справи у судовому засіданні.
Керуючись ст.ст. 121, 165 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
УХВАЛИВ:
1. Закінчити
підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду у судовому
засіданні на 12 жовтня 2015 року о 11:20 год. в приміщенні Окружного
адміністративного суду міста Києва за адресою: м. Київ, вул. Командарма
Каменєва 8, корпус 1, зал судового засідання №9.2. Справа розглядатиметься колегіально під головування судді Кобилянського К.М.
3. Витребувати повторно від відповідача:
- завірені належним чином копії всіх матеріалів, на підставі яких було прийнято постанову Кабінету Міністрів України від 29.04.2015 №237 «Про внесення змін до норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників», включаючи всі висновки експертизи, погодження та довідки, які стосуються даної постанови.
4. Копії ухвали надіслати/видати особам, які беруть участь у справі.
Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили з моменту її постановлення.
Суддя К.М. Кобилянський
КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/16447/15 Головуючий у 1-й інстанції: Погрібніченко І.М. Суддя-доповідач: Бистрик Г.М.
У Х В А Л А
Іменем України
04
листопада 2015
року м.
КиївКолегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді: Бистрик Г.М.,
суддів: Межевича М.В., Сорочка Є.О.,
при секретарі: Гуменюк Т.В.,
розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою відповідача Кабінету Міністрів України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 вересня 2015 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Кабінету Міністрів України, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Громадська спілка «Асоціація газового ринку України» про визнання незаконною та скасування постанови від 29 квітня 2015 року № 237, -
В С Т А Н О В И Л А :
ОСОБА_3, ОСОБА_4
звернулись в суд з позовом до Кабінету Міністрів України про визнання
незаконною та скасування Постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення
змін до норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових
лічильників» від 29 квітня 2015 року № 237.Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 вересня 2015 року позов задоволено.
Не погоджуючись з вищезазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального права, та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні вимог позивача.
Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанову суду - без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення вимог позивачів.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2015 року № 237 «Про внесення змін до норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників» (надалі - Постанова № 237) зменшені норми споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.1996 року № 619, а саме затверджено такі норми споживання: при використанні газової плити за наявності централізованого гарячого водопостачання - 3 куб. метрів людино-місяць (до внесення змін -
Згідно з ч. 1 ст. 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» від 27.02.2014 року № 794-VII (надалі - Закон № 794-VII), Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов'язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.
Частиною 4 ст. 49 вищезгаданого Закону встановлено, що акти Кабінету Міністрів України, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
Статтею першою Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» від 11.09.2003 № 1160-IV (надалі - Закон № 1160-IV) визначено, що державна регуляторна політика у сфері господарської діяльності (далі - державна регуляторна політика) - це напрям державної політики, спрямований на вдосконалення правового регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, недопущення прийняття економічно недоцільних та неефективних регуляторних актів, зменшення втручання держави у діяльність суб'єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності, що здійснюється в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Регуляторна діяльність - це діяльність, спрямована на підготовку, прийняття, відстеження результативності та перегляд регуляторних актів, яка здійснюється регуляторними органами, фізичними та юридичними особами, їх об'єднаннями, територіальними громадами в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ст. 5 Закону № 1160-IV, забезпечення здійснення державної регуляторної політики включає, зокрема, встановлення єдиного підходу до підготовки аналізу регуляторного впливу та до здійснення відстежень результативності регуляторних актів; підготовку аналізу регуляторного впливу; оприлюднення проектів регуляторних актів з метою одержання зауважень і пропозицій від фізичних та юридичних осіб, їх об'єднань, а також відкриті обговорення за участю представників громадськості питань, пов'язаних з регуляторною діяльністю.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» від 16.06.2011 № 3533-VI, норми споживання населенням природного газу за відсутності лічильників встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Згідно з ч. 1 ст. 7 Закону № 1160-IV, регуляторні органи затверджують плани діяльності з підготовки ними проектів регуляторних актів на наступний календарний рік не пізніше 15 грудня поточного року, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ч. 4 ст. 7 Закону № 1160-IV якщо регуляторний орган готує або розглядає проект регуляторного акта, який не внесений до затвердженого цим регуляторним органом плану діяльності з підготовки проектів регуляторних актів, цей орган повинен внести відповідні зміни до плану не пізніше десяти робочих днів з дня початку підготовки цього проекту або з дня внесення проекту на розгляд до цього регуляторного органу, але не пізніше дня оприлюднення цього проекту.
Як встановлено під час судового розгляду справи, оскаржувана постанова відповідача не була включена до плану підготовки проектів регуляторних актів Кабінету Міністрів на 2015 рік.
Разом з тим, відповідно до ч. 2 ст. 13 Закону № 1160-IV повідомлення про оприлюднення проекту регуляторного акта з метою одержання зауважень і пропозицій, проект регуляторного акта та відповідний аналіз регуляторного впливу оприлюднюються шляхом опублікування в друкованих засобах масової інформації розробника цього проекту, а у разі їх відсутності - у друкованих засобах масової інформації, визначених розробником цього проекту, та/або шляхом розміщення на офіційній сторінці розробника проекту регуляторного акта в мережі Інтернет.
Частиною 6 ст. 9 цього Закону № 1160-IV, визначено, що строк, протягом якого від фізичних та юридичних осіб, їх об'єднань приймаються зауваження та пропозиції, встановлюється розробником проекту регуляторного акта і не може бути меншим ніж один місяць та більшим ніж три місяці з дня оприлюднення проекту регуляторного акта та відповідного аналізу регуляторного впливу.
Водночас, як встановлено судом першої інстанції та не заперечується відповідачем, будь-яка інформація щодо обґрунтування норм споживання природного газу населенням у разі відсутності приладів обліку та аналіз регуляторного впливу проекту цього нормативного акту відсутні. Тобто, відповідач без нормативного обґрунтування, оприлюднення, громадського обговорення та аналізу впливу регуляторного акту зменшив норми споживання природного газу населенням у разі відсутності приладів обліку газу.
Слід зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 25 Закону № 1160-IV, регуляторний акт не може бути прийнятий або схвалений уповноваженим на це органом виконавчої влади або його посадовою особою, якщо наявна хоча б одна з таких обставин: відсутній аналіз регуляторного впливу; проект регуляторного акта не був оприлюднений; проект регуляторного акта не був поданий на погодження із уповноваженим органом; щодо проекту регуляторного акта уповноваженим органом було прийнято рішення про відмову в його погодженні.
Як вже зазначалось, проект оскарженої постанови не був оприлюднений у жодний спосіб, а також відсутній аналіз регуляторного впливу цієї постанови.
Враховуючи порушення позивачем порядку розробки, оприлюднення, погодження оскарженої позивачами постанови, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про її протиправність.
Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанцій про доведеність факту порушення відповідачем вимог законодавства при прийнятті оскарженої постанови.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права.
Оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 158, 160, 167, 195, 196, 198, 199, 200, 205, 206, 212, 254, КАС України, колегія суддів
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу
відповідача Кабінету Міністрів України - залишити без задоволення. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 вересня 2015 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки передбаченні ст. 212 КАС України.
Повний текст ухвали суду виготовлено 04.11.2015 року.
Головуючий суддя: Бистрик Г.М.
Судді: Межевич М.В.
Сорочко Є.О.
Головуючий суддя Бистрик Г.М.
Судді: Сорочко Є.О.
Межевич М.В.
ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ
22
жовтня 2015
року
№ 826/5826/15Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Келеберди В.І., суддів Данилишин В.М. Качура І.А. розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу
за позовом Громадської організації "Українське об'єднання учасників бойових дій та волонтерів АТО у м.Києві та Київській області", Громадської спілки "Громадської організації самооборони України", до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, треті особи без самостійних вимог на предмет спору: ПАТ "Київенерго", НАК "Нафтогаз України", ОСОБА_1, громадська організація «Революція Гідності», ОСОБА_2 проскасування постанов №583,584,613 від 03.03.2015 та №220 від 26.02.2015
О Б С Т А В И Н И С П Р А В И:
Громадська
організація «Українське об'єднання учасників бойових дій та волонтерів АТО у м.
Києві та Київській області», Громадська спілка «Центр координації самооборони
України» звернулись до суду з позовом до Національної комісії, що здійснює
державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, треті особи без
самостійних вимог на предмет спору: ПАТ "Київенерго", НАК
"Нафтогаз України", ОСОБА_1, громадська організація «Революція
Гідності», ОСОБА_2 про скасування постанов від 26.02.2015 №220, від 03.03.2015
№583, №584, №613.Позов обґрунтовано тим, що оскаржені постанови прийнято з перевищенням повноважень визначених Положенням про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, оскільки затверджено виконуючим обов'язки голови Комісії, а не Головою Комісії. Крім того, позивачі вказує юта на необґрунтованість розрахунків тарифів затверджених оскаржуваними постановами.
Відповідач заперечував проти задоволення позову з підстав викладених у письмових запереченнях, з яких вбачається, що оскаржені постанови прийнято відповідно до Законів України «Про природні монополії», «;Про засади функціонування ринку природного газу, «;Про державне регулювання у сфері комунальних послуг», постанови Кабінету Міністрів України «Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги» від 01.06.2011 №869, Указу Президента України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» від 10.09.2014 №715 та у спосіб визначений законодавством.
Тертя особи без самостійних вимог на предмет спору що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг наполягали на задоволенні позовних вимог.
Треті особи без самостійних вимог на предмет спору ПАТ "Київенерго", НАК "Нафтогаз України» заперечували проти задоволення позовних вимог.
Відповідач та третя особа без самостійних вимог на предмет спору ПАТ «НАК «Нафтогаз України» явку уповноважених представників судове засідання не забезпечили, хоча були належним чином повідомлені про час, дату та місце судового вирішення справи.
В судовому засіданні на підставі ч. 6 ст. 128 КАС України ухвалено про вирішення справи в порядку письмового провадження.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, заслухавши пояснення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ВСТАНОВИВ:
Постановами
Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та
комунальних послуг:- від 26.02.2015 №220 встановлено тарифи на електроенергію, що відпускається населенню;
- від 03.03.2015 №583 встановлено роздрібні ціни на природний газ, що використовується для потреб населення;
- від 03.03.2015 №584 затверджено граничний рівень ціни на природний газ для суб'єктів господарювання, які виробляють теплову енергію, у тому числі блочних (модульних) котелень, установлених на дахові та прибудинкових (виходячи з обсягу природного газу, що використовується для виробництва та надання населенню послуг з опалення та гарячого водопостачання, за умови ведення такими суб'єктами окремого приладового та бухгалтерського обліку теплої і гарячої води»;
- від 03.03.2015 №584 встановлено тарифи на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ПАТ «Київенерго».
Відповідно до частини другої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.
Пунктом 21 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06 березня 2008 року №2 "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ" Вищий адміністративний суд України вказав, що судам слід мати на увазі, що за правилами частини другої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи - суб'єкти правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. Тобто, особа (позивач) повинна довести факт застосування до неї оскаржуваного нормативно-правового акта або те, що вона є суб'єктом відповідних відносин, на які поширюється дія цього акта.
Отже, право на захист виникає за умови якщо позивач є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.
Оскарженими постановами встановлено тарифи на природний газ, електроенергію, теплову енергію для потреб населення та для суб'єктів господарювання, які виробляють теплову енергію.
Позивачами у даній справі є громадська організація та громадська спілка
Судом встановлено, що роздрібні тарифи на природний газ, електроенергію, теплову енергію для неприбуткових споживачів визначено іншими постановами, які не є предметом вирішення справи. Отже, оскаржені постанови не застосовуються до позивачів як юридичних осіб.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 28.11,2013 (справа №1-17/2103) відзначив, що громадська організація може захищати в суді особисті немайнові та майнові права як своїх членів, так і права та охоронювані законом інтереси інших осіб, які звернулися до неї за таким захистом, лише у випадках, якщо таке повноваження передбачено у її статутних документах та якщо відповідний закон визначає право громадської організації звертатися до суду за захистом прав та інтересів інших осіб.
У Законі України «Про громадські об'єднання» відсутня норма, що визначає право громадських організацій звертатися до суду за захистом прав та інтересів інших осіб.
Щодо доводів позивачів, що вони здійснюють представництво інтересів членів громадських організацій, суд зазначає, що позивачами не надано належних доказів уповноваження членами громадських організацій представляти свої інтереси такими Громадськими організаціями.
Оскільки позивачі не є учасниками правовідносин які регулюють спірні постанови, враховуючи, що позивачами не надано належних доказів уповноваження фізичних осіб, які є учасниками спірних правовідносин, позивачів представляти їх інтереси в суді, отже на думку суду оскаржені постанови не порушують безпосередньо права, свободи, інтереси позивачів та не створюють для них додаткових обов'язків.
Відповідно до п. 3 Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, затвердженого Указом Президента України від 10.09.2014 №715/2014 (далі Положення) основними завданнями НКРЕКП є: державне регулювання діяльності суб'єктів природних монополій та суб'єктів господарювання, що провадять діяльність на суміжних ринках, у сферах електроенергетики, теплопостачання, централізованого водопостачання та водовідведення, на ринках природного газу, нафтового (попутного) газу, газу (метану) вугільних родовищ та газу сланцевих товщ (далі - природний газ), нафти та нафтопродуктів, а також перероблення та захоронення побутових відходів; забезпечення проведення цінової і тарифної політики у сферах електроенергетики, теплопостачання, централізованого водопостачання та водовідведення, перероблення та захоронення побутових відходів, у нафтогазовому комплексі, сприяння впровадженню стимулюючих методів регулювання цін.
НКРЕКП: бере участь у регулюванні платіжно-розрахункових операцій у сферах електроенергетики, теплопостачання, централізованого водопостачання і водовідведення, перероблення та захоронення побутових відходів, на ринку природного газу відповідно до законодавства; установлює: ціни (тарифи) на електричну енергію, тарифи на її передачу та постачання; ціни на товарний природний газ власного видобутку для суб'єктів, визначених законом; роздрібні ціни на природний газ, що використовується для потреб населення; граничні рівні цін на природний газ для установ та організацій, що фінансуються з державного і місцевих бюджетів, для промислових споживачів та інших суб'єктів господарювання; граничні рівні цін на природний газ для суб'єктів господарювання, які виробляють теплову енергію, у тому числі блочних (модульних) котелень, установлених на дахові та прибудованих (виходячи з обсягу природного газу, що використовується для виробництва та надання населенню і релігійним організаціям послуг з опалення та гарячого водопостачання, за умови ведення такими суб'єктами окремого приладового та бухгалтерського обліку тепла і гарячої води); тарифи на транспортування природного, нафтового газу і газу (метану) вугільних родовищ магістральними та розподільними трубопроводами; тарифи на постачання природного газу та газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом; тарифи на закачування, зберігання та відбір природного газу, газу (метану) вугільних родовищ; тарифи на транспортування магістральними трубопроводами нафти, нафтопродуктів та аміаку; тарифи на теплову енергію, що виробляється на теплоелектроцентралях, ТЕС, АЕС та когенераційних установках і установках з використанням нетрадиційних або поновлюваних джерел енергії;
тарифи на комунальні послуги для суб'єктів природних монополій та суб'єктів господарювання на суміжних ринках, ліцензування діяльності яких здійснюється НКРЕКП; обмеження щодо суміщення видів господарської діяльності суб'єктами природних монополій та суб'єктами господарювання на суміжних ринках; порядок формування плати за підключення до мереж суб'єктів природних монополій та здійснення контролю за його дотриманням.
Отже, повноваження НКРЕКП на встановлення тарифів у сферах електроенергетики, теплопостачання, централізованого водопостачання та водовідведення, на ринках природного газу визначено згадуваним Положенням.
Відповідно до п. 9 Положення НКРЕКП як колегіальний орган утворюється у складі Голови та шести членів. НКРЕКП є правомочною з моменту призначення більше половини її загального кількісного складу.
Згідно п. 10 Положення Голова НКРЕКП: скликає і проводить засідання НКРЕКП, вносить питання для розгляду на її засіданнях, підписує протокол засідань та рішення НКРЕКП, затверджує порядок денний засідання НКРЕКП.
Відповідно до п. 12 Положення Рішення НКРЕКП вважається прийнятим, якщо за нього проголосувала більшість від загального кількісного складу НКРЕКП. Голова, члени НКРЕКП мають по одному голосу кожний.
Згідно п. 13. Положення Рішення НКРЕКП приймаються на засіданнях, які проводяться у формі відкритих або закритих слухань. У разі розгляду питань, що мають важливе суспільне значення, засідання проводяться у формі відкритих слухань, в яких беруть участь представники суб'єктів природних монополій та суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на суміжних ринках, об'єднань споживачів і громадськості.
Рішення, прийняті НКРЕКП, оформлюються постановами і розпорядженнями.
З огляду на викладене, рішення є прийнятим саме за умови голосування за таке рішення більшістю від загального кількісного складу НКРЕКП, підписання такого рішення виконуючим голови НКРЕКП не свідчить про порушення норм згадуваного Положення.
Порядок організації діяльності Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг пов'язаної із здійсненням її повноважень установлено Регламентом затвердженим Наказом НКРЕКП від 17.09.2014 №3 (далі - Регламент).
Відповідно до п. 4.1 Регламенту основною формою роботи Комісії є засідання. Засідання можуть бути плановими та позачерговими.
Згідно п. 4.9., 4.10, 4.17-4.20 Регламенту розгляд питань та прийняття рішень проводиться Комісією колегіально.
Рішення приймаються тільки тими членами Комісії, які беруть участь у розгляді питання на засіданні Комісії.
Засідання Комісії є правомочним, якщо на ньому присутня більшість від загального складу Комісії.
Рішення Комісії вважається прийнятим, якщо за нього проголосувала більшість від загального кількісного складу Комісії.
Рішення вважається не прийнятим, якщо воно не набрало необхідної кількості голосів, зокрема, при рівному розподілі голосів "за" й "проти".
Відповідно до п. 6.1., 6.2 Регламенту засідання Комісії протоколюються. Ведення протоколу засідання Комісії здійснює секретар засідання.
Протокол засідання Комісії підписує головуючий та секретар. Візують протокол члени Комісії, які брали участь у засіданні, а також керівники структурних підрозділів, які були доповідачами на засіданні.
Відповідно до п. 6.6. Регламенту рішення, прийняті на засіданні, оформлюються постановами або розпорядженнями протягом трьох робочих днів після закінчення засідання.
З матеріалів справи вбачається, що 28.02.2015 на офіційному веб-сайті НКРЕКП було опубліковано повідомлення про розгляд 03.03.2015 на відкритому засідання НКРЕКП питання прийняття оскаржуваних постанов щодо встановлення тарифів.
Відповідно до протоколів відкритого засідання НКРЕКП за прийняття рішення проголосувало п'ять із п'яти присутніх на засіданні членів НКРЕКП.
Також, з матеріалів справи вбачається, що оскаржені постанови пройшли експертизу та зареєстровані Міністерством юстиції України та були опубліковані в Офіційному віснику України.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що оскаржені постанови прийнято уповноваженою особою відповідно до згадуваних норм Положення та Регламенту.
Відповідно до постанови від 03 березня 2015 року №583 "Про встановлення роздрібних цін на природний газ, що використовується для потреб населення" (далі по тексту - Постанова) встановлено роздрібні ціни на природний газ, що використовується для потреб населення (з урахуванням податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності, тарифів на послуги з транспортування, розподілу і постачання природного газу за регульованим тарифом), у разі використання природного газу:
1) для приготування їжі та/або підігріву води - 7,188 грн. за 1 м-3;
2) для індивідуального опалення або комплексного споживання (індивідуальне опалення, приготування їжі та/або підігрів води):
період з 01 травня по 30 вересня (включно) - 7,188 грн. за 1 м-3;
у період з 01 жовтня по 30 квітня (включно):
за обсяг, спожитий до 200 м-3 природного газу на місяць (включно), - 3,600 грн. за 1 м-3;
за обсяг, спожитий понад 200 м-3 природного газу на місяць, - 7,188 грн. за 1 м-3.
Для потреб населення смт. Солотвине Закарпатської області, яке використовує природний газ безпосередньо із Солотвинського родовища, роздрібні ціни на природний газ, що використовується для потреб населення, встановлені згідно з пунктом 1 цієї постанови, за вирахуванням податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності, тарифів на послуги з транспортування, розподілу і постачання природного газу за регульованим тарифом, застосовуються з урахуванням коефіцієнта 0,8.
Також, визнано такою, що втратила чинність, постанову Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики, від 03 квітня 2014 року №420 "Про встановлення роздрібних цін на природний газ, що використовується для потреб населення", зареєстровану в Міністерстві юстиції України 08 квітня 2014 року за №388/25165.
Крім того постановою від 03 березня від 2015 року № 584 «Про затвердження граничного рівня ціни на природний газ для суб'єктів господарювання, які виробляють теплову енергію, у тому числі блочних (модульних) котелень, установлених на дахові та прибудованих (виходячи з обсягу природного газу, що використовується для виробництва та надання населенню послуг з опалення та гарячого водопостачання, за умови ведення такими суб'єктами окремого приладового та бухгалтерського обліку тепла і гарячої води)» затверджено граничний рівень ціни на природний газ для суб'єктів господарювання, які виробляють теплову енергію, у тому числі блочних (модульних) котелень, установлених на дахові та прибудованих (виходячи з обсягу природного газу, що використовується для виробництва та надання населенню послуг з опалення та гарячого водопостачання, за умови ведення такими суб'єктами окремого приладового та бухгалтерського обліку тепла і гарячої води), на рівні 2994,30 грн за 1000 куб м з урахуванням податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для суб'єктів господарювання усіх форм власності, який справляється у розмірі 2 відсотків, тарифів на послуги з транспортування, розподілу і постачання природного газу за регульованим тарифом.
Також, визнано такою, що втратила чинність, постанову Національної комісії регулювання електроенергетики від 13 липня 2010 N 813 "Про затвердження граничного рівня ціни на природний газ для суб'єктів господарювання, які виробляють теплову енергію, у тому числі блочних (модульних) котелень, установлених на дахові та прибудованих".
Відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року №1729 "Про забезпечення споживачів природним газом" установлено, що потреба населення в природному газі задовольняється з ресурсу природного газу, який формується за рахунок продажу підприємствами, частка держави у статутному фонді яких становить 50 відсотків та більше, господарськими товариствами, 50 відсотків та більше акцій (часток, паїв) яких перебуває у статутних фондах інших господарських товариств, контрольним пакетом акцій яких володіє держава, а також дочірніми підприємствами, представництвами та філіями таких підприємств і товариств, учасниками договорів про спільну діяльність, укладених за участю зазначених підприємств і товариств, та/або уповноваженими такими договорами особами Національній акціонерній компанії "Нафтогаз України" всього обсягу природного газу (в тому числі нафтового (попутного) газу) власного видобутку, який здійснюється на підставі спеціальних дозволів на користування надрами (за винятком обсягів газу, що використовується видобувними підприємствами відповідно до напрямів, визначених прогнозним річним балансом находження та розподілу природного газу по Україні, що затверджений Кабінетом Міністрів України), а у разі нестачі - за рахунок інших ресурсів Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України".
Відповідно до статті 10 Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу» видобуток природного газу здійснюється, суб'єктами господарювання, які реалізують природний газ суб'єкту, уповноваженому Кабінетом Міністрів України для формування ресурсу природного газу, що використовується для потреб населення, так і іншими газодобувними підприємствами.
Згідно листа НАК «Нафтогаз України» від 22.01.2014 № 6-389/1.8-15 всього в Україні видобуто газу в 2013 році 21 449,44 млн куб м. із них: ПАТ «Укргазвидобування» - 15 113,79; ПАТ «Укрнафта» - 1 906,64; ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» - 1 650,74; Інші газодобувні підприємства - 2 778,27; в 2014 році видобуто газу 20 525,02 млн куб м., із них: ПАТ «Укргазвидобування» - 15 116,52 ; ПАТ «Укрнафта» - 1 740,36; ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» - 339,86; Інші газодобувні підприємства - 3 319,65.
З матеріалів справи вбачається та сторонами не заперечується, що ПАТ «Укрнафта» та ПАТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» не здійснюють продаж товарного природного газу НАК «Нафтогаз України» для потреб населення. Отже, єдинийм суб'єктом господарювання, який здійснює продаж товарного природного газу НАК «Нафтогаз України» для потреб населення є ПАТ «Укргазвидобування».
Відповідно до листа НАК «Нафтогаз України», копія якого міститься в матеріалах справи, на момент розрахунку ціни на природний газ прогнозований річний обсяг споживання природного газу населенням у 2015 році становить 14,5 млрд. куб м., суб'єктів господарювання, які виробляють теплову енергію, що використовується для виробництва та надання населенню послуг з опалення та гарячого водопостачання - 6,8 млрд.куб. м. планований обсяг видобутку товарного природного газу ПАТ "Укргазвидобування" для потреб населення на 2015 рік складе близько 12,8 млрд.
З огляду на викладене, вбачається, що газу власного видобутку не достатньо для забезпечення потреб населення природним газом у повному обсязі в 2015 році, що свідчить про необхідність використання імпортного газу.
Механізм встановлення роздрібних цін на природний газ, що використовується для потреб населення, визначав Порядок встановлення роздрібних цін на природний газ для населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 01 червня 2011 року №869 "Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги" (далі - Порядок).
За визначенням пункту 2 Порядку середня ціна реалізації природного газу - це середня ціна 1000 куб. метрів природного газу, що реалізується для потреб населення, розрахована виходячи з цін природного газу як товару, питомих витрат уповноваженого суб'єкта, тарифів на послуги з його транспортування, розподілу і постачання за регульованим тарифом, податків і зборів; середньозважена ціна природного газу як товару - розрахункова середньозважена ціна 1000 куб. метрів товарного природного газу, що видобувається суб'єктами, зазначеними у частині першій статті 10 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" (далі - суб'єкти), природного газу, що належить до інших ресурсів уповноваженого суб'єкта.
Відповідно до пункту 7 Порядку роздрібні ціни на природний газ для потреб населення розраховуються НКРЕКП, виходячи із:
- середньозваженої ціни природного газу як товару;
- питомих витрат уповноваженого суб'єкта, пов'язаних із закупівлею та реалізацією природного газу населенню;
- збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності (на обсяги природного газу, що постачається населенню) (далі - цільова надбавка);
- загального тарифу на транспортування природного газу;
- середньозваженого тарифу на постачання природного газу;
- податку на додану вартість;
- планованого річного обсягу споживання природного газу населенням, передбаченого прогнозним річним балансом надходження та розподілу природного газу;
- планованих річних обсягів розподілу природного газу для потреб населення, що видобувається суб'єктами, та інших ресурсів природного газу, що належить до інших ресурсів уповноваженого суб'єкта, передбачених прогнозним річним балансом надходження та розподілу природного газу.
Згідно з пунктом 15 Порядку, середня ціна реалізації природного газу (без урахування податку на додану вартість) визначається за такою формулою:
Цсередня = (Цтов + Вр) х Кцн + Тзаг + Тпост,
де Цтов - середньозважена ціна природного газу як товару (без урахування податку на додану вартість);
Вр - питомі витрати уповноваженого суб'єкта (без урахування податку на додану вартість);
Кцн - коефіцієнт, що враховує цільову надбавку;
Тзаг - загальний тариф на транспортування природного газу (без урахування податку на додану вартість);
Тпост - середньозважений тариф на постачання природного газу (без урахування податку на додану вартість).
Згідно з пунктом 17 Порядку перегляд установлених цін на природний газ здійснюється НКРЕКП у разі зміни складових середньої ціни реалізації природного газу, вимог законодавства та інших обставин, що значено впливають на їх величину.
Отже, перегляд установлених цін на природний газ може бути здійснений НКРЕКП у разі зміни складових середньої ціни реалізації природного газу та інших обставин, що значено впливають на їх величину.
Відповідно до пояснень відповідача основними показниками, які вплинули на збільшення ціни на газ власного видобутку є збільшення собівартості видобутку, пов'язане з збільшенням ставки рентної плати за користування надрами відповідно до норм Податкового кодексу України (з 20% до 70% від вартості видобутих корисних копалин); необхідність збільшення капітальних інвестицій у газодобувну галузь. Крім того, на збільшення ціни на газ мали вплив наступні фактори: зменшення обсягів транспортування природного газу магістральними та розподільними трубопроводами, постачання природного газу, які зворотньо-пропорціно впливають на розміри тарифів; приведення у відповідність обсягів нормативних страт та виробничо-технологічних витрат; зростання вартості природного газу, що використовується на виробничо-технічні витрати та нормовані витрати; збільшення витрат газорозподільних підприємств за елементом «Витрати на встановлення лічильників газу населення»; коригування прибутку.
Детальний розрахунок ціни на газ для населення наведено відповідачем у поясненнях, які долучено до матеріалів справи та з яких вбачається, що середня ціна на газ для населення в оскаржуваній постанови визначена відповідно до п. 15 Порядку.
Щодо постанови від 03 березня від 2015 року № 584, суд зазначає, що граничний рівень ціни на природний газ для суб'єктів господарювання, які виробляють теплову енергію, у тому числі блочних (модульних) котелень, установлених на дахові та прибудованих (виходячи з обсягу природного газу, що використовується для виробництва та надання населенню послуг з опалення та гарячого водопостачання, за умови ведення такими суб'єктами окремого приладового та бухгалтерського обліку тепла і гарячої води), формується з урахуванням ціни імпортованого газу, податку на додану вартість, збору до затвердженого тарифу на природний газ у вигляді цільової надбавки, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу за врегулюваним тарифом.
Доводів щодо протиправності визначення граничного рівня на природний газ постановою від 03 березня від 2015 року № 584 позивачами не наведено та не встановлено судом під час вирішення справи.
Судом встановлено, що постановою НКРЕКП від 03.03.2015 №613 Публічному акціонерному товариству "Київенерго" установлено тарифи на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення на рівні: тариф на теплову енергію - 531,10 грн/Гкал (без ПДВ) за такими складовими: тариф на виробництво теплової енергії - 482,21 грн/Гкал (без ПДВ); тариф на транспортування теплової енергії - 46,77 грн/Гкал (без ПДВ); тариф на постачання теплової енергії - 2,12 грн/Гкал (без ПДВ).
Установлено Публічному акціонерному товариству "Київенерго" структуру тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення згідно з додатками 1, 2, 3, 4.
Визнано такою, що втратила чинність, постанову Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, від 23 квітня 2014 N 465 "Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ПАТ "Київенерго".
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про державне регулювання у сфері комунальних послуг» тарифи на комунальні послуги - тарифи на теплову енергію (крім тарифів на виробництво теплової енергії на теплоелектроцентралях, теплоелектростанціях, атомних електростанціях і когенераційних установках та установках з використанням нетрадиційних або поновлюваних джерел енергії), транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами, постачання теплової енергії, а також тарифи на послуги централізованого водопостачання та водовідведення, перероблення та захоронення побутових відходів, а також тарифи на послуги з централізованого опалення, послуги з централізованого постачання холодної води, послуги з централізованого постачання гарячої води, послуги з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) для суб'єктів, які є виконавцями цих послуг.
Відповідно до ст. 2 згадуваного Закону органом державного регулювання у сфері комунальних послуг є національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг.
Порядок організації діяльності національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, визначається Законом України "Про природні монополії".
Аналіз Закону України «Про природні монополії» та 3 Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, затвердженого Указом Президента України від 10.09.2014 №715/2014, відповідно до яких НКРЕКП має законодавчо визначені повноваження на встановлення тарифів, зокрема, на теплову енергію наведено вище та повторно не досліджується.
Відповідно до статті 10 Закону України "Про державне регулювання у сфері комунальних послуг", тарифи на комунальні послуги суб'єктів природних монополій та суб'єктів господарювання на суміжних ринках повинні забезпечувати відшкодування всіх економічно обґрунтованих планованих витрат на їх виробництво з урахуванням планованого прибутку.
Статтею 20 Закону України "Про теплопостачання" визначено, що тариф на теплову енергію для споживача визначається як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії.
Порядок формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 №869 (далі - Порядок формування тарифів на теплову енергію).
Відповідно до п. 2 Порядку формування тарифів на теплову енергію цей Порядок застосовується під час установлення Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, та органами місцевого самоврядування (далі - уповноважені органи) тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води для суб'єктів природних монополій, а також для суб'єктів господарювання на суміжних ринках, зазначених у пункті 1 цього Порядку, та поширюється на таких суб'єктів під час розрахунку зазначених тарифів.
Згідно п. 5-7 Порядку формування тарифів на теплову енергію формування тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії здійснюється з урахуванням витрат за кожним видом ліцензованої діяльності, облік яких ведеться ліцензіатом окремо.
Ліцензіат здійснює розподіл витрат між видами господарської діяльності, зокрема пов'язаних з виробництвом, транспортуванням, постачанням теплової енергії, в установленому законодавством порядку.
Не включаються до розрахунку тарифів витрати, які не використовуються для визначення об'єкта оподаткування відповідно до вимог розділу III Податкового кодексу України або перевищують межі відповідних витрат.
У разі зміни протягом строку дії тарифів обсягу окремих витрат, пов'язаних із провадженням ліцензованої діяльності з виробництва, транспортування та постачання теплової енергії, з причин, які не залежать від ліцензіата, зокрема збільшення або зменшення податків і зборів, мінімальної заробітної плати, орендної плати та амортизаційних відрахувань, підвищення або зниження цін і тарифів на паливно-енергетичні та інші матеріальні ресурси, може проводитися перерахування тарифів шляхом коригування лише тих складових частин структури тарифів, за якими відбулися цінові зміни в бік збільшення або зменшення.
Отже, перегляд установлених тарифів на теплову енергію може бути здійснений НКРЕКП у разі зміни тарифів обсягу окремих витрат пов'язаних із провадженням ліцензованої діяльності з виробництва, транспортування та постачання теплової енергії та інших обставин, що значено впливають на їх величину.
Відповідно до п. 18 Порядку формування тарифів на теплову енергію до складу планованої виробничої собівартості включаються, зокрема, прямі матеріальні витрати, серед яких: витрати на придбання палива (газу, мазуту, вугілля, торфу, інших видів технологічного палива) та електричної енергії для технологічних потреб, що визначаються виходячи з планованого обсягу виробництва теплової енергії згідно з пунктом 13 цього Порядку, норм питомих витрат паливно-енергетичних ресурсів, установлених відповідно до міжгалузевих, галузевих та регіональних методик, інших нормативних документів з нормування витрат та втрат ресурсів, у яких враховуються основні особливості технологічних процесів конкретного виробництва, діючих цін (тарифів) на паливно-енергетичні ресурси. Обсяг витрат, пов'язаних з використанням електричної енергії для технологічних потреб, визначається з урахуванням витрат на зумовлену електромагнітною незбалансованістю електроустановок технологічно шкідливу циркуляцію електроенергії між джерелами електропостачання та приймачами змінного електричного струму (у разі відсутності приладів обліку її потужність визначається відповідно до нормативів).
Як зазначено вище, постановою НКРЕКП від 03 березня 2015 року №584 граничний рівень ціни на природний газ для виробництва теплової енергії для потреб населення збільшено на 128,7 % і встановлено на рівні 2994,30 грн/тис. куб.м (з урахуванням податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для суб'єктів господарювання усіх форм власності, який справляється у розмірі 2 відсотків, тарифів на послуги з транспортування, розподілу і постачання природного газу за регульованим тарифом), а також відповідними постановами НКРЕКП з квітня 2015 року підвищена вартість виробництва теплової енергії ТЕЦ, ТЕС, АЕС для потреб населення з урахуванням вказаних цін на природний газ. В зв'язку з цим здійснено перегляд тарифів на теплову енергію для потреб населення, шляхом коригування лише паливної складової діючих тарифів, витрат на електроенергію, собівартості виробництва теплової енергії ТЕЦ, ТЕС, КГУ, АЕС.
Отже, фактично мало місце збільшення складових собівартості тарифів на теплову енергію, що мало наслідком перегляд установлених тарифів на теплову енергію та як наслідок прийняття постанови НКРЕКП від 03 березня 2015 року №613.
Щодо постанови НКРЕКП від 26 лютого 2015 року №220, якою встановлено тарифи на електроенергію, що відпускається населенню, на період з 01 квітня 2015 року по 31 серпня 2015 року включно, наступним чином.
- тариф І блоку - за обсяги від 0 до 100 (150) кВт.год. на місяць, у тому числі для населення, яке проживає в будинках обладнаних, обладнаних кухонними електроплитами, (було від 0 до 150 (250) кВт кВт.год на місяць);
- тариф II блоку - за обсяги від 100 (150) до 600 кВт.год на місяць, у тому числі для населення, яке проживає в будинках обладнаних, обладнаних кухонними електроплитами, (було від 150 (250) до 800 кВт кВт.год на місяць);
- тариф III блоку - за обсяги понад 600 кВт.год на місяць, у тому числі для населення, яке проживає в будинках обладнаних, обладнаних кухонними електроплитами, (було понад 800 кВт кВт.год на місяць).
При цьому, для населення, яке проживає в сільській місцевості (у тому числі, яке проживає в житлових будинках, обладнаних кухонними електроплитами) обсяг споживання для І блоку залишено на рівні 150 кВттод.
Населенню, яке проживає в житлових будинках (у тому числі в житлових будинках готельного типу, квартирах та гуртожитках), обладнаних у встановленому порядку електроопалювальними установками (у тому числі в сільській місцевості): у період з 01 травня по 30 вересня (включно): за обсяги від 0 до 100 (150) кВт.год на місяць (було від 0 до 150 (250) кВт :<Вт.год на місяць); за обсяги від 100 (150) до 600 кВт.год на місяць, (було від 150 (250) до 800 кВт кВт.год на місяць);
У період з 01 жовтня по 30 квітня (включно): за обсяг, спожитий до 3600 кВттод електроенергії на місяць (включно)(було від ) до 5000 кВттод (включно) на місяць); за обсяг, спожитий понад 3600 кВттод електроенергії на місяць (було понад 5000 кВттод електроенергії на місяць.
Для розрахунку тарифу на електроенергію, що відпускається населенню (у лому числі, яке проживає в житлових будинках, обладнаних кухонними електроплитами), враховувались Прогнозні макропоказники економічного і соціального розвитку України на 2015 рік, схвалені постановою Кабінету Міністрів України від 27 серпня 2014 № 404 (у редакції постанови КМУ від 22.12.2014 року № 709 (прогноз, сценарій 2), зокрема індекс споживчих цін, який складає - 117,9. Таким чином, запропоновано збільшення тарифу 1 блоку на 17,9% (внаслідок необхідності округлень тарифів збільшення становить 19%).
Крім того, вказаною постановою передбачено поетапне збільшення тарифів на електричну енергію, що відпускається населенню з метою приведення їх до економічно обґрунтованого рівня.
Розрахунок тарифів на електроенергію для населення врегульовано наступними нормативно-правовими актами: Законом України "Про електроенергетику" передбачено ринкове формування тарифів на електричну енергію, постановою Кабінету Міністрів України від 01 червня 2011 року N 869 "Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги", Умови та Правила здійснення підприємницької діяльності з постачання електроенергії за регульованим тарифом, затверджені постановою НКРЕ від 13.06.96 N 15/1, зареєстровані в Міністерстві юстиції України від 08.08.96 1996 за N 433/1458 (із змінами) (пункт 3.7.4), Тимчасовою методикою розрахунку роздрібного тарифу на спожиту електроенергію, тарифу на передачу електроенергії місцевими (локальними) електромережами та тарифу на постачання електроенергії, затвердженої постановою НКРЕ від 06.05.98 N 564, з системного аналізу яких вбачається, що тарифи формуються за ринковою формулою, яка складається із: закупівельної ціни електричної енергії на оптовому ринку електричної енергії та/або у безпосередніх виробників електричної енергії; тарифу на передачу електричної енергії місцевими (локальними) електричними мережами відповідного класу напруги ліцензіата з постачання електричної енергії за регульованим тарифом, на території ліцензованої діяльності якого перебуває споживач; складової, яка забезпечує покриття витрат з постачання електричної енергії (тариф на постачання); нормативних технологічних витрат у місцевих (локальних) електричних мережах.
Позивачі не вказують на порушення відповідачем методики розрахунку роздрібного тарифу на спожиту електроенергію, тарифу на передачу електроенергії місцевими (локальними) електромережами та тарифу на постачання електроенергії, отже дотримання відповідачем згадуваної методики не потребує додаткового доказування.
З матеріалів справи вбачається та сторонами не заперечується, що протягом 2006-2014 років відбулось зростання середньозваженого роздрібного тарифу на електричну енергію в чотири рази та зміна рівня оптової ринкової ціни електроенергії, витрат на її передачу і постачання в сторону збільшення, що мало наслідком зростання тарифу на електроенергію, що відпускається населенню.
Підпунктом 2 пункту 2 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про засади функціонування ринку електричної енергії України» НКРВКП має до 1 січня 2015 року здійснити необхідні заходи для застосування ринкових цін на електричну енергію для всіх категорій споживачів, крім визначених груп побутових споживачів, крім того, відповідно до підпункту 1) п. 2 Кабінет міністрів має до 1 липня 2017 року визначити групи побутових споживачів, ціни на електричну енергію для яких регулюються Комісією.
Необхідність у підвищенні цін (тарифів) для всіх категорій споживачів, зокрема на електричну енергію, до економічно обґрунтованого рівня, передбачено пунктом 7 розпорядження Кабінету Міністрів України від 28.12.2005 № 577.
Крім того, пунктом 2 розділу XII Коаліційної угоди, укладеної учасниками коаліції депутатських фракцій Верховної Ради України VIII скликання та підписана Політичною партією «Народний фронт», Партією «Блок Петра Порошенка», Політичною партією «Об'єднання «Самопоміч», Радикальною партією Олега Ляшка, Політичною партією Всеукраїнське об'єднання «Батьківщина», передбачена поетапна ліквідація перехресного субсидіювання та вирівнювання цін на природний газ та електричну енергію, а також поступова ліквідація перехресного субсидіювання (багаторівневої тарифної системи) шляхом встановлення цін та тарифів для всіх споживачів, включаючи населення, на економічно обґрунтованому рівні та одночасне здійснення переходу до адресних дотацій соціально-вразливим верствам населення (протягом 2015 - 2017 років).
Щодо доводів позивачів про порушення НКРЕКП, принципів державного регулювання цін/тарифів на житлово-комунальні послуги, визначених статтею 30Закону України «Про житлово-комунальні послуги», суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту третього статті 116 Конституції України проведення політики соціального захисту, як і цінової політики, віднесено до повноважень Кабінету Міністрів України.
Крім того, згідно положень статті 20 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України у сфері соціальної політики, зокрема, забезпечує проведення державної соціальної політики, вживає заходів щодо підвищення реальних доходів населення та забезпечує соціальний захист громадян.
Принцип державного регулювання як гарантування соціального захисту населення при оплаті за житлово-комунальних послуг та випередження зростання доходів населення над зростанням цін/тарифів на житлово-комунальні послуги НКРЕКП не заперечується, а покладається на Кабінет Міністрів України.
Проте, дії/бездіяльність Кабінету Міністрів України щодо реалізації соціального захисту населення, зокрема, при оплаті житлово-комунальних послуг не є предметом вирішення даної справи.
Так само безпідставними є доводи позивачів про обмеження оскаржуваною Постановою конституційного права на достатній життєвий рівень та порушення принципу гарантії соціального захисту населення при оплаті за житлово-комунальні послуги та випередження зростання доходів населення над зростанням цін/тарифів на житлово-комунальні послуги, передбаченого Законом України "Про житлово-комунальні послуги", так як НКРЕКП не є органом, що встановлює та забезпечує; такі функції в силу положень статті 116 Конституції України відносяться до компетенції Кабінету Міністрів України.
Належить звернути увагу, що з метою уникнення надмірного фінансового навантаження на населення через підвищення тарифів на житлово-комунальні послуги, Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 05 квітня 2014 року №83 "Про посилення соціального захисту населення в умовах підвищення цін і тарифів на комунальні послуги", якою установлено, що фінансування витрат, пов'язаних з наданням населенню компенсації додаткових витрат на оплату комунальних послуг в умовах підвищення цін і тарифів на послуги, здійснюється за рахунок субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам, та затверджено Порядок призначення і надання населенню компенсації додаткових витрат на оплату комунальних послуг в умовах підвищення цін і тарифів на послуги.
Таким чином, у разі дотримання умов, передбачених Порядком призначення і надання населенню компенсації додаткових витрат на оплату комунальних послуг в умовах підвищення цін і тарифів на послуги, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 05 квітня 2014 року №83 "Про посилення соціального захисту населення в умовах підвищення цін і тарифів на комунальні послуги", громадяни України мають право звернутись до відповідних органів з метою отримання компенсації додаткових витрат на оплату комунальних послуг в умовах підвищення цін і тарифів на послуги.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг доведено правомірність та обґрунтованість оскаржуваних постанов з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративні позови не підлягають задоволенню.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 128, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
П О С Т А Н О В И В:
Відмовити в
задоволені позову.Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя В.І. Келеберда
Судді В.М. Данилишин
І.А. Качур
В.П. Шулежко
ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м . Київ, вул.
Командарма Каменєва 8, корпус 1 У Х В А Л А
про роз'яснення судового рішення
27
листопада 2015
року м.
Київ справа
№ 826/16447/15 Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Погрібніченка І.М., суддів Іщука І.О., Шулежка В.П., при секретарі судового засідання Махиньку Ю.О., за участю представників:
позивачів 1, 2 - ОСОБА_1;
відповідача - ОСОБА_2;
третьої особи - ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні заяви представників ОСОБА_4, ОСОБА_5 та Громадської спілки «Асоціація газового ринку України» про роз'яснення судового рішення в адміністративній справі
за позовом 1. ОСОБА_4
2. ОСОБА_5
до Кабінету Міністрів України
третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Громадська спілка «Асоціація газового ринку України»
про визнання незаконною та скасування постанови від 29 квітня 2015 року № 237, -
На підставі ч. 7 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 27 листопада 2015 року проголошено вступну та резолютивну частини ухвали.
ВСТАНОВИЛА:
З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулись ОСОБА_4 (далі - ОСОБА_4, позивач 1) та ОСОБА_5 (далі - ОСОБА_5, позивач 2) з адміністративними позовами про визнання незаконною та скасування Постанови Кабінету Міністрів України (далі - КМУ, Уряд, відповідач) «Про внесення змін до норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників» від 29 квітня 2015 року № 237 (далі - оскаржувана постанова).
09 вересня 2015 року в судовому засіданні протокольною ухвалою до участі у справі № 826/16449/15 в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору залучено Громадську спілку «Асоціація газового ринку України» (далі - ГС «АГРУ», третя особа).
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 вересня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2015 року, адміністративний позов задоволено повністю.
16 листопада 2015 року представником ОСОБА_4 та ОСОБА_5 подано до суду заяву про роз'яснення судового рішення, а саме постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 вересня 2015 року.
В обґрунтування поданої заяви, представник позивачів зазначає, що прийнята судом постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 вересня 2015 року у справі № 826/16447/15 є незрозумілою для позивачів в частині моменту у часі, з якого оскаржений нормативно-правовий акт є нечинним та незаконним.
Як вказує заявник, в період часу з моменту прийняття оскаржуваної постанови і до моменту визнання її судом незаконною та нечинною, вона діяла та породжувала певні правові наслідки. Зокрема, на виконання оскаржуваної постанови споживачам природного газу, що не мали встановленого лічильнику природного газу щомісячно нараховувались занижені обсяги газу згідно норм затверджених цією постановою, що відповідно до постанови Окружного адміністративного суду м. Києва мало дискримінаційний характер та породжувало нерівність у правах громадян.
На переконання представника позивачів, ці відносини зберігати недоцільно, оскільки протягом часу її дії постанова порушувала права позивачів, третьої особи та цілої низки інших учасників правовідносин на ринку природного газу.
Як наслідок, момент з якого оскаржена постанова є нечинною та незаконною, має для позивачів важливе значення, оскільки впливає на відновлення справедливості та усунення дискримінаційних процесів, що виникли через прийняття Урядом такої постанови.
18 листопада 2015 року представником Громадської спілки «Асоціація газового ринку України» подано до суду заяву про роз'яснення судового рішення, а саме постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 вересня 2015 року.
В обґрунтування поданої заяви, представник третьої особи зазначає, що оскаржувана постанова з моменту її прийняття породжувала певні правові наслідки, а саме: газопостачальні підприємства нараховували населенню, у яких відсутні прилади обліку газу, норми споживання природного газу, які є заниженими, що є проявом дискримінації по відношенню до споживачів природного газу, які встановили прилади обліку газу.
Як вказує заявник, дата набрання законної сили судовим рішенням має важливе значення для правильного відображення підприємствами - суб'єктами ринку природного газу обсягів природного газу, спожитих у 2015 році населенням, у яких відсутні прилади обліку природного газу. Відповідно, вказані обсяги впливають на правильність формування в усіх регіонах України балансу надходження та розподілу природного газу у 2015 році.
Оскільки закінчується календарний рік і підприємства зобов'язані скласти та подати фінансову звітність за рік, а визначення дати визнання нечинною та незаконною постанови КМУ № 237 може мати наслідком в необхідності проведення суб'єктами ринку природного газу значного обсягу роботи, яка стосується перерахунку обсягів природного газу, фактично спожитих населенням у 2015 році, у тому числі населенням, у якого відсутні прилади обліку газу, представник третьої особи просить роз'яснити постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 вересня 2015 року у справі № 826/16447/15 в частині дати, з якої визнано незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників» від 29 квітня 2015 року № 237.
В судовому засіданні представники заявників заяви про роз'яснення судового рішення підтримали та просили їх задовольнити.
Представник відповідача проти задоволення заяв заперечував, зазначивши, що оскаржувана постанова є незаконною та нечинною з моменту набрання законної сили судовим рішенням у справі.
Вивчивши заяви про роз'яснення судового рішення, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Підстави та порядок роз'яснення судових рішень в адміністративному судочинстві визначені в статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, відповідно до частин 1 та 2 вказаної статті, якщо судове рішення є незрозумілим, суд, який його ухвалив, за заявою осіб, які беруть участь у справі, або державного виконавця ухвалою роз'яснює своє рішення, не змінюючи при цьому його змісту.
Подання заяви про роз'яснення судового рішення допускається, якщо воно ще не виконано або не закінчився строк, протягом якого судове рішення може бути подане для примусового виконання.
Також, відповідно до п. 19 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року № 7 «Про судове рішення в адміністративній справі» за правилами статті 170 КАС України роз'яснення судового рішення можливе тоді, коли воно є незрозумілим.
За правовою природою роз'яснення судового рішення є продовженням його ухвалення, а ухвала про роз'яснення є його складовою, тому заява про роз'яснення судового рішення розглядається у тому ж провадженні, в якому було ухвалене судове рішення, про роз'яснення якого ставиться питання.
В ухвалі про роз'яснення судового рішення суд викладає більш повно та зрозуміло ті частини рішення, розуміння яких викликає труднощі, не змінюючи при цьому суть рішення і не торкаючись питань, які не були предметом судового розгляду.
Заявники зазначають, що в постанові Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 вересня 2015 року не визначено з якого конкретно моменту оскаржений нормативно-правовий акт є нечинним та незаконним.
Згідно резолютивної частини цієї постанови, суд визнав незаконною та нечинною Постанову Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників» від 29 квітня 2015 року № 237.
Згідно мотивувальної частини постанови суду, підставою її прийняття стало те, що оскаржувана постанова прийнята всупереч Конституції України, ставить одних споживачів природного газу в більш привілейоване становище, аніж інших. Тобто, Постанова № 237 містить всі ознаки дискримінації, а відтак не може бути законною.
Як вказано у п. 10.2 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судове рішення в адміністративній справі» від 20.05.2013 № 7, із змісту статті 162 КАС України випливає, що в разі задоволення позову про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень чи його окремих положень суд повинен зазначити про це в судовому рішенні та одночасно застосувати один із встановлених законом способів захисту порушеного права позивача: про скасування або визнання нечинними рішення чи окремих його положень.
Визнання ж акта суб'єкта владних повноважень нечинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акта.
Суд визначає, що рішення суб'єкта владних повноважень є нечинним, тобто втрачає чинність з певного моменту лише на майбутнє, якщо на підставі цього рішення виникли правовідносини, які доцільно зберегти.
В даному випадку, колегія суддів погоджується із заявниками в тому, що резолютивна частина постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 вересня 2015 року не містить інформації з якого конкретно моменту оскаржений нормативно-правовий акт є незаконним та нечинним.
Колегія суддів зазначає, що визнаний в судовому порядку нормативно-правовий акт нечинним водночас втрачає свою силу та породження ним юридичних наслідків. Однак, в період часу з моменту його прийняття і до моменту визнання його судом незаконним та нечинним він діяв та породжував певні правові наслідки.
При цьому, судове рішення має поновлювати право особи до такого стану, яким воно було до моменту вчинення правопорушення та усувати негативні наслідки дії незаконних актів.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність роз'яснення постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 вересня 2015 року, вказавши, що Постанову Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників» від 29 квітня 2015 року № 237 визнано незаконною та нечинною з моменту її прийняття.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд України в своїй постанові від 02.12.2014 у справі № 21-470а14.
Керуючись ст. ст. 160, 165, 170 КАС України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А:
1. Заяви про роз'яснення постанови
Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 вересня 2015 року у справі
№ 826/16447/15 - задовольнити.2. Роз'яснити ОСОБА_4, ОСОБА_5 та Громадській спілці «Асоціація газового ринку України», що Постанова Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників» від 29 квітня 2015 року № 237 є незаконною та нечинною з моменту її прийняття.
3. Копії ухвали надіслати особам, які беруть участь у справі.
Ухвала набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена за правилами, встановленими в ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно.
Головуючий суддя І.М. Погрібніченко
Судді: І.О. Іщук
В.П. Шулежко
Повний текст ухвали виготовлений та підписаний 27.11.2015.
ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м . Київ,
вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
місто Київ
31 серпня 2015
року 08:05
справа №826/4258/15Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., за участю секретаря Калужського Д.О., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу
за позовом1. Громадської організації "Громадський рух
"Патріоти України" 2. ОСОБА_1 3. ОСОБА_2 4. ОСОБА_3 5. ОСОБА_4доНаціональної
комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних
послугтреті особи1. Міністерство юстиції України 2. Національна
акціонерна компанія "Нафтогаз України" 3. ОСОБА_6 4. ОСОБА_7 5.
ОСОБА_8провизнання незаконною, протиправною та скасування постановиОБСТАВИНИ
СПРАВИ:
Громадська
організація "Громадський рух "Патріоти України" (далі по тексту
- позивач 1, ГО "Громадський рух "Патріоти України") звернулась
до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративними позовом до
Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та
комунальних послуг (далі по тексту - відповідач, НКРЕКП), в якому просить
визнати протиправною та скасувати постанову НКРЕКП від 03 березня 2015 року №583
"Про встановлення роздрібних цін на природний газ, що використовується для
потреб населення".Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 березня 2015 року відкрито провадження в адміністративній справі №826/4258/15, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 квітня 2015 року об'єднано в одне провадження позовні вимоги в адміністративних справах №826/4258/15 за позовом ГО "Громадський рух "Патріоти України" до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг про визнання незаконною та скасування постанови; №826/5549/15 за позовом ОСОБА_9 (далі по тексту - ОСОБА_9) до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг про визнання незаконною та скасування постанови; №826/4375/15 за позовом ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач 2, ОСОБА_1) до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг про визнання незаконною та нечинною постанови від 03 березня 2015 року №583; №826/4883/15 за позовом ОСОБА_2 (далі по тексту - позивач 3, ОСОБА_2) до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг про визнання протиправною та скасування постанови; №826/4592/15 за позовом ОСОБА_3 (далі по тексту - позивач 4, ОСОБА_3) до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг про визнання незаконною та скасування постанови; №826/6096/15 за позовом ОСОБА_4 (далі по тексту - позивач 5, ОСОБА_4) до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг про визнання незаконною та скасування постанови від 03 березня 2015 року №583, та присвоєно справі номер №826/4258/15.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 квітня 2015 року в адміністративній справі №826/6681/15 об'єднано позовні вимоги в адміністративних справах №826/6681/15 за позовом ОСОБА_10 (далі по тексту - ОСОБА_10) до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг про визнання незаконною та скасування постанови від 03 березня 2015 року №583 та №826/4258/15.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 червня 2015 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Національну акціонерну компанію "Нафтогаз України" (далі по тексту - третя особа 2).
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 червня 2015 року залишено позовну заяву ОСОБА_9 та ОСОБА_10 без розгляду.
В судовому засіданні 23 червня 2015 року представники позивачів 1, 4, 5 та позивач 2 позовні вимоги підтримали, позивач 3 в судове засідання не прибув, попередньо подавши клопотання про розгляд справи за його відсутності, представники відповідача та третьої особи 1 проти задоволення адміністративних позовів заперечили, представник третьої особи 2 до суду не прибув; на підставі частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України ухвалив розглядати справу у письмовому провадженні.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 липня 2015 року залучено в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачів ОСОБА_6 (далі по тексту - третя особа 3, ОСОБА_6) та ОСОБА_7 (далі по тексту - третя особа 4, ОСОБА_7).
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 серпня 2015 року залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачів ОСОБА_8 (далі по тексту - третя особа 5, ОСОБА_8).
Крім того, до суду надійшло клопотання ОСОБА_1 про звернення до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності норм Закону України "Про природні монополії", Закону України "Про електроенергетику", Закону України "Про державне регулювання у сфері комунальних послуг", Указів Президента України від 27 серпня 2014 року №694/2014 "Про утворення Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг" та від 10 вересня 2014 року №715/2014 "Про затвердження Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг", та зупинення провадження у справі.
Згідно з положеннями частин четвертої та п'ятої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, а звернення до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта є правом суду.
Таким чином, суд вважає, вказане клопотання таким, що не підлягає задоволенню, оскільки не вбачає потреби у зверненні до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності норм наведених Законів України та Указів Президента України.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
В С Т А Н О В И В:
Відповідно до постанови від 03 березня 2015 року №583 "Про
встановлення роздрібних цін на природний газ, що використовується для потреб
населення" (далі по тексту - Постанова) відповідно до пункту 4
Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2015
рік", Закону України "Про засади функціонування ринку
природного газу", Указу Президента України від 10 вересня 2014 року №715
"Про затвердження Положення про Національну комісію, що здійснює державне
регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг", постанови Кабінету Міністрів України від 01 червня
2011 року №869 "Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на
житлово-комунальні послуги" (із змінами), розпорядження Кабінету Міністрів України від 27 лютого
2015 року №129-р "Про схвалення проекту Листа про наміри Уряду України і
Національного банку України до Міжнародного валютного фонду та проекту
Меморандуму про економічну та фінансову політику" та з
урахуванням листа Міністерства фінансів України (від 28 лютого 2015 року
№31-12240-03/6404) і положень Меморандуму про економічну та фінансову політику
(Лист про наміри від 27 лютого 2015 року №3080/0/2-15 Уряду України і
Національного банку України до Міжнародного валютного фонду) НКРЕКП
постановила: "1. Встановити роздрібні ціни на природний газ, що використовується для потреб населення (з урахуванням податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності, тарифів на послуги з транспортування, розподілу і постачання природного газу за регульованим тарифом), у разі використання природного газу:
1) для приготування їжі та/або підігріву води - 7,188 грн. за 1 м-3;
2) для індивідуального опалення або комплексного споживання (індивідуальне опалення, приготування їжі та/або підігрів води):
період з 01 травня по 30 вересня (включно) - 7,188 грн. за 1 м-3;
у період з 01 жовтня по 30 квітня (включно):
за обсяг, спожитий до 200 м-3 природного газу на місяць (включно), - 3,600 грн. за 1 м-3;
за обсяг, спожитий понад 200 м-3 природного газу на місяць, - 7,188 грн. за 1 м-3.
2. Для потреб населення смт. Солотвине Закарпатської області, яке використовує природний газ безпосередньо із Солотвинського родовища, роздрібні ціни на природний газ, що використовується для потреб населення, встановлені згідно з пунктом 1 цієї постанови, за вирахуванням податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності, тарифів на послуги з транспортування, розподілу і постачання природного газу за регульованим тарифом, застосовуються з урахуванням коефіцієнта 0,8.
3. Визнати такою, що втратила чинність, постанову Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики, від 03 квітня 2014 року №420 "Про встановлення роздрібних цін на природний газ, що використовується для потреб населення", зареєстровану в Міністерстві юстиції України 08 квітня 2014 року за №388/25165.
4. Департаменту із регулювання відносин у нафтогазовій сфері в установленому порядку забезпечити подання цієї постанови на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України.
5. Ця постанова набирає чинності з 01 квітня 2015 року, але не раніше дня її офіційного опублікування".
Позивачі вважають незаконною Постанову, оскільки вона є економічно необґрунтованою та прийнята з порушенням норм чинного законодавства, зокрема: порушено порядок повідомлення інформації про засідання НКРЕКП 03 березня 2015 року; проект Постанови не був оприлюднений у спосіб, передбачений Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності"; порушено порядок реєстрації Постанови як нормативно-правового акта; Постанова не відповідає нормам Порядку встановлення роздрібних цін на природний газ для населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 червня 2011 року №869; збільшення тарифів на природний газ для населення здійснено за відсутності законодавчих підстав; НКРЕКП не наділена повноваженнями на зміну чи встановлення тарифів на житлово-комунальні послуги; Постанова обмежує існуючі права та свободи громадян та порушує конституційні права на достатній життєвий рівень.
Відповідач та третя особа 1 проти позову заперечили з підстав обґрунтованості Постанови та відповідності її вимогам законодавства.
Третя особа 2 письмових пояснень до суду не надавала, треті особи 3, 4, 5 у своїх заявах про залучення їх до участі у справі просили позов задовольнити.
Окружний адміністративний суд міста Києва, виходячи зі змісту пред'явлених позовних вимог, звертає увагу на наступне.
Пункт 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Як вбачається з наведеної правової норми, рішення суб'єкта владних повноважень можуть бути виражені у формі нормативно-правових актів чи актів індивідуальної дії.
Поняття нормативно-правового акта та акта індивідуальної дії в Кодексі адміністративного судочинства не врегульовані, а тому при визначення цих понять слід звернутися до загальних понять права.
Так, нормативно-правовий акт - це прийнятий уповноваженим державним чи іншим органом у межах його компетенції офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, носить загальний чи локальний характер та застосовується неодноразово. Що стосується актів ненормативного характеру (актів індивідуальної дії), то вони породжують права та обов'язки тільки у того суб'єкта (чи визначеного ними кола суб'єктів), якому вони адресовані.
Основним критерієм розмежування адміністративних актів є коло осіб, на яких поширюється їх дія, при цьому визначальним у визначенні нормативно-правового акта є те, що останній є джерелом права.
Зміст оскаржуваної Постанови свідчить, що її дія поширюється на необмежене коло суб'єктів - на населення, що споживає природний газ, встановлює роздрібні ціни на природний газ, що використовується населенням, тобто містить норми права, її дія поширюється на територію України, норми Постанови призначені для неодноразового застосування; таким чином Постанова є нормативно-правовим актом, що визнається сторонами.
Особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та інших суб'єктів владних повноважень визначено статтею 171 Кодексу адміністративного судочинства України.
Частина перша статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо:
1) законності (крім конституційності) постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України, постанов Верховної Ради Автономної Республіки Крим;
2) законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, інших суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини другої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.
У пункті 21 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06 березня 2008 року №2 "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ" Вищий адміністративний суд України вказав, що судам слід мати на увазі, що за правилами частини другої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи - суб'єкти правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. Тобто, особа (позивач) повинна довести факт застосування до неї оскаржуваного нормативно-правового акта або те, що вона є суб'єктом відповідних відносин, на які поширюється дія цього акта.
Таким чином, у даному випадку право на захист виникає за умови доведення факту застосування до особи позивача норм оскаржуваного акта, та/або того, що позивач є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт, тобто Кодекс адміністративного судочинства України передбачає можливість оскарження нормативно-правового акта не лише під час безпосереднього його застосування, але й на майбутнє - щоб запобігти такому застосуванню.
Зі змісту Постанови вбачається, що вона встановлює роздрібні ціни на природний газ, що використовується для потреб населення, тобто застосовується до населення (людей/фізичних осіб, які живуть на території України) яке використовує природний газ для приготування їжі та/або підігріву води, для індивідуального опалення або комплексного споживання (індивідуальне опалення, приготування їжі та/або підігрів води).
Разом з тим, суд вважає, що ГО "Громадський рух "Патріоти України" не наділена правом оскарження Постанови.
Як зазначено у пункті 2.6 Рішення Конституційного Суду України від 28 листопада 2013 року № 12-рп/2013 у справі за конституційним зверненням асоціації "Дім авторів музики в Україні" щодо офіційного тлумачення положень пункту 7 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" у взаємозв'язку з положеннями пункту "г" частини першої статті 49 Закону України "Про авторське право і суміжні права", громадська організація може захищати в суді особисті немайнові та майнові права як своїх членів, так і права та охоронювані законом інтереси інших осіб, які звернулися до неї за таким захистом, лише у випадках, якщо таке повноваження передбачено у її статутних документах та якщо відповідний закон визначає право громадської організації звертатися до суду за захистом прав та інтересів інших осіб.
Однак, позивач 1 не надав суду статутних документів ГО "Громадський рух "Патріоти України", які б передбачали її право на звернення до суду з метою захисту прав та інтересів її членів чи інших осіб, та не навів відповідної норми Закону, яка надає право громадській організації звертатись до суду щодо захисту прав та інтересів споживачів природного газу.
Таким чином, ГО "Громадський рух "Патріоти України" не є суб'єктом правовідносин, у яких застосовується чи буде застосована Постанова, що, на думку виключає можливість задовольнити її позовні вимоги.
Водночас, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є представниками населення, яке споживає природний газ, та, відповідно, мають право оскаржити норми Постанови у судовому порядку.
Оцінюючи оскаржувану Постанову на предмет її законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили, суд керується наступним.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частина перша статті 4 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" визначає, що державне регулювання діяльності суб'єктів ринку природного газу, в тому числі суб'єктів природних монополій та суб'єктів господарювання, які діють на суміжних ринках, здійснюється Кабінетом Міністрів України, національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики, та центральними органами виконавчої влади в межах їх повноважень.
Згідно з частиною третьою статті 4 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" до повноважень національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики, належить, зокрема забезпечення проведення тарифної та цінової політики на ринку природного газу.
Відповідно до частини п'ятої статті 10 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" реалізація природного газу для задоволення потреб населення здійснюється гарантованими постачальниками за роздрібними цінами, встановленими національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики.
Частина перша статті 4 Закону України "Про природні монополії", дія цього поширюється на відносини, що виникають на товарних ринках України, які перебувають у стані природної монополії, та на суміжних ринках, встановлює, що державне регулювання діяльності суб'єктів природних монополій у сферах, визначених у статті 5 цього Закону, здійснюється національними комісіями регулювання природних монополій, які утворюються і функціонують відповідно до цього Закону.
Відповідно до частини першої статті 11 Закону України "Про природні монополії" національні комісії регулювання природних монополій (далі - комісії) є державними колегіальними органами, які утворюються та ліквідуються Президентом України.
Комісії підпорядковуються Президенту України, підзвітні Верховній Раді України. Комісії діють на підставі положень, що затверджуються Президентом України.
Так, Указом Президента України від 10 вересня 2014 року №715/2014 затверджено Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі по тексту - Положення).
Відповідно до пункту 3 Положення основними завданнями НКРЕКП, зокрема є державне регулювання діяльності суб'єктів природних монополій та суб'єктів господарювання, що провадять діяльність на суміжних ринках, у сферах електроенергетики, теплопостачання, централізованого водопостачання та водовідведення, на ринках природного газу, нафтового (попутного) газу, газу (метану) вугільних родовищ та газу сланцевих товщ (далі - природний газ), нафти та нафтопродуктів, а також перероблення та захоронення побутових відходів; забезпечення проведення цінової і тарифної політики у сферах електроенергетики, теплопостачання, централізованого водопостачання та водовідведення, перероблення та захоронення побутових відходів, у нафтогазовому комплексі, сприяння впровадженню стимулюючих методів регулювання цін.
Пункт 4 Положення передбачає, що НКРЕКП відповідно до покладених на неї завдань, серед іншого, установлює роздрібні ціни на природний газ, що використовується для потреб населення.
Таким чином, НКРЕКП, як національна комісія регулювання природних монополій, що утворена та функціонує відповідно до Закону України "Про природні монополії", наділена повноваженнями по встановленню роздрібних цін на природний газ, що використовується для потреб населення.
При цьому суд не погоджується із доводами позивачів про відсутність у НКРЕКП повноважень по зміні чи встановленню тарифів на природній газ, виходячи з того, що Закон України "Про засади функціонування ринку природного газу" наділяє такими функціями лише національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики, з урахуванням наступного.
Указом Президента України від 27 серпня 2014 року №693/2014 "Про ліквідацію Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики" ліквідовано Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики, та відповідно до Указу Президента України від 27 серпня 2014 року №694/2014 "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг" утворено Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг
Суд враховує, що НКРЕКП формально не визначено є правонаступником Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики, однак, виходячи із завдань та функцій, покладених на НКРЕКП, до неї перейшли всі повноваження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, а тому НКЕРКП можна вважати функціональним правонаступником.
Отже, передбачені статтею 4 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" функції з державного регулювання діяльності суб'єктів ринку природного газу, в тому числі суб'єктів природних монополій та суб'єктів господарювання, та щодо забезпечення проведення тарифної та цінової політики на ринку природного газу перейшли до НКРЕПК.
Згідно з пунктом 13 Положення рішення НКРЕКП приймаються на засіданнях, які проводяться у формі відкритих або закритих слухань. У разі розгляду питань, що мають важливе суспільне значення, засідання проводяться у формі відкритих слухань, в яких беруть участь представники суб'єктів природних монополій та суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на суміжних ринках, об'єднань споживачів і громадськості.
Відповідно до пунктів 4.1, 4.2 Регламенту Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, затвердженого наказом НКРЕП 17 вересня 2014 року №3 (далі по тексту - Регламент), основною формою роботи Комісії є засідання. Засідання можуть бути плановими та позачерговими; засідання Комісії є відкритими і гласними, за винятком випадків, передбачених чинним законодавством та цим Регламентом.
Пункт 27 Регламенту Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, затвердженого наказом НКРЕП 17 вересня 2014 року №3, інформація про місце, дату і час проведення засідань у формі відкритих слухань, порядок денний (крім розділу "Різне") оприлюднюються на офіційному веб-сайті НКРЕКП не пізніше ніж за три робочих дні до дня проведення засідання Комісії.
Як свідчать обставини справи, засідання НКРЕКП 03 березня 2015 року, на якому розглядалось питання про прийняття постанови НКРЕКП "Про встановлення роздрібних цін на природний газ, що використовується для потреб населення", проводилось у формі відкритого слухання; оголошення про проведення вказаного засідання опубліковано на офіційному веб-сайті НКРЕКП 28 лютого 2015 року за посиланням http://www.nerc.gov.ua/index.php?news=4261.
Наведене свідчить, що будь-які заінтересовані особи, у тому числі і позивачі, мали змогу прийняти участь у засіданні НКРЕКП 03 березня 2015 року та висловити свою думку піч слухання питання про установлення роздрібних цін на природний газ, що використовується для потреб населення, та спростовує доводи позивачів про неможливість громадського обговорення оскаржуваної Постанови.
Суд також вважає помилковими доводи позивачів про те, що Постанова є регуляторним актом та прийнята з порушенням норм Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності", так як положення Постанови не спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, відтак, не потребує процедур, визначених Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності", зокрема, щодо порядку оприлюднення проекту та здійснення аналізу регуляторного впливу.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що Постанова прийнята на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законом.
Досліджуючи питання обґрунтованості установлення роздрібні ціни на природний газ, що використовується для потреб населення, суд керується викладеним нижче.
Відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року №1729 "Про забезпечення споживачів природним газом" установлено, що потреба населення в природному газі задовольняється з ресурсу природного газу, який формується за рахунок продажу підприємствами, частка держави у статутному фонді яких становить 50 відсотків та більше, господарськими товариствами, 50 відсотків та більше акцій (часток, паїв) яких перебуває у статутних фондах інших господарських товариств, контрольним пакетом акцій яких володіє держава, а також дочірніми підприємствами, представництвами та філіями таких підприємств і товариств, учасниками договорів про спільну діяльність, укладених за участю зазначених підприємств і товариств, та/або уповноваженими такими договорами особами Національній акціонерній компанії "Нафтогаз України" всього обсягу природного газу (в тому числі нафтового (попутного) газу) власного видобутку, який здійснюється на підставі спеціальних дозволів на користування надрами (за винятком обсягів газу, що використовується видобувними підприємствами відповідно до напрямів, визначених прогнозним річним балансом находження та розподілу природного газу по Україні, що затверджений Кабінетом Міністрів України), а у разі нестачі - за рахунок інших ресурсів Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України".
З наявних у справі матеріалів вбачається, що за інформацією, наданою Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України", на момент розрахунку цін на природний газ прогнозований річний обсяг споживання природного газу населенням у 2015 році - 14,5 млрд. м3, суб'єктів господарювання, які виробляють теплову енергію, що використовується для виробництва та надання населенню послуг з опалення та гарячого водопостачання - 6,8 млрд. м3. При цьому, планований обсяг видобутку товарного природного газу ПАТ "Укргазвидобування" для потреб населення на 2015 рік складе близько 12,8 млрд. м3. Враховуючи зазначене, у 2015 році ресурсу газу власного видобутку не достатньо для забезпечення потреб населення природним газом у повному обсязі, тому виникає необхідність використання імпортованого природного газу.
На час прийняття оскаржуваної Постанови механізм встановлення роздрібних цін на природний газ, що використовується для потреб населення, визначав Порядок встановлення роздрібних цін на природний газ для населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 01 червня 2011 року №869 "Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги" (далі по тексту - Порядок).
Відповідно до пункту 7 Порядку роздрібні ціни на природний газ для потреб населення розраховуються НКРЕКП, виходячи із:
середньозваженої ціни природного газу як товару;
питомих витрат уповноваженого суб'єкта, пов'язаних із закупівлею та реалізацією природного газу населенню;
збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності (на обсяги природного газу, що постачається населенню) (далі - цільова надбавка);
загального тарифу на транспортування природного газу;
середньозваженого тарифу на постачання природного газу;
податку на додану вартість;
планованого річного обсягу споживання природного газу населенням, передбаченого прогнозним річним балансом надходження та розподілу природного газу;
планованих річних обсягів розподілу природного газу для потреб населення, що видобувається суб'єктами, та інших ресурсів природного газу, що належить до інших ресурсів уповноваженого суб'єкта, передбачених прогнозним річним балансом надходження та розподілу природного газу.
Пункт 17 Порядку передбачає, що перегляд установлених цін на природний газ здійснюється НКРЕКП у разі зміни складових середньої ціни реалізації природного газу, вимог законодавства та інших обставин, що значено впливають на їх величину.
За визначенням пункту 2 Порядку середня ціна реалізації природного газу - це середня ціна 1000 куб. метрів природного газу, що реалізується для потреб населення, розрахована виходячи з цін природного газу як товару, питомих витрат уповноваженого суб'єкта, тарифів на послуги з його транспортування, розподілу і постачання за регульованим тарифом, податків і зборів; середньозважена ціна природного газу як товару - розрахункова середньозважена ціна 1000 куб. метрів товарного природного газу, що видобувається суб'єктами, зазначеними у частині першій статті 10 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" (далі - суб'єкти), природного газу, що належить до інших ресурсів уповноваженого суб'єкта.
Як встановлюється у пункті 15 Порядку, середня ціна реалізації природного газу (без урахування податку на додану вартість) визначається за такою формулою:
Цсередня = (Цтов + Вр) х Кцн + Тзаг + Тпост,
де Цтов - середньозважена ціна природного газу як товару (без урахування податку на додану вартість);
Вр - питомі витрати уповноваженого суб'єкта (без урахування податку на додану вартість);
Кцн - коефіцієнт, що враховує цільову надбавку;
Тзаг - загальний тариф на транспортування природного газу (без урахування податку на додану вартість);
Тпост - середньозважений тариф на постачання природного газу (без урахування податку на додану вартість).
Таким чином, перегляд установлених цін на природний газ може бути здійснений НКРЕКП у разі зміни складових середньої ціни реалізації природного газу, зокрема таких як середньозважена ціна природного газу як товару та питомі витрати уповноваженого суб'єкта, вимог законодавства та інших обставин, що значено впливають на їх величину.
Як зазначає відповідач у письмовому запереченні проти позову, основними факторами, які вплинули на зростання роздрібних цін на природний газ для потреб населення є: дефіцит ресурсу природного газу, пов'язаний, зокрема зі зменшенням його видобутку; необхідність збільшення цін на товарний природний газ для газодобувних підприємств, які підпадають під вимоги статті 10 Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" та здійснюють продаж газу власного видобутку для потреб населення, у зв'язку із збільшенням ставки рентної плати за користування надрами та з метою збільшення капітальних інвестицій у газовидобувну галузь; зростання ціни на імпортований газ у зв'язку з девальвацією гривні до долара США; необхідність перегляду тарифів на транспортування природного газу магістральними та розподільними трубопроводами у зв'язку із підвищенням рівня ціни на природний газ, який використовується на виробничо-технологічні потреби газотранспортних та газорозподільних підприємств та зменшенням обсягів транспортування природного газу магістральними та розподільними трубопроводами та його постачання.
Детальні розрахунки роздрібних цін на природний газ для потреб населення, затверджених Постановою, наведені відповідачем у письмовому запереченні проти позову (а.с. 57-61), з яких вбачається дотримання вартісного балансу.
Крім того, суд встановив, що Постанова прийнята також на виконання вимог пункту 4 Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік", яким НКРЕКП у першому кварталі 2015 року доручено здійснити перегляд цін на природний газ для споживачів з метою зменшення дефіциту ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України".
Таким чином, суд приходить до висновку, що постанова НКРЕКП від 03 березня 2015 року №583 "Про встановлення роздрібних цін на природний газ, що використовується для потреб населення" прийнята у відповідності до Порядку встановлення роздрібних цін на природний газ для населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 червня 2011 року №869 "Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги".
При цьому суд не приймає до уваги посилання позивачів на Звіт Робочої групи Верховної Ради України з розгляду питання обґрунтованості підвищення цін/тарифів на енергоносії та комунальні послуги, оскільки даний звіт не є офіційним документом, який приймається комітетом Верховної Ради України та/або затверджується Верховною Радою України, та не є доказом, який може підтверджувати необґрунтованість оскаржуваної Постанови.
Суд не приймає до уваги доводи позивачів про ймовірні порушення при реєстрації Постанови як нормативно-правового акта, оскільки дотримання процедури реєстрації нормативно-правового акта не є предметом спору у даній справі.
Так само безпідставними є доводи позивачів про обмеження оскаржуваною Постановою конституційного права на достатній життєвий рівень та порушення принципу гарантії соціального захисту населення при оплаті за житлово-комунальні послуги та випередження зростання доходів населення над зростанням цін/тарифів на житлово-комунальні послуги, передбаченого Законом України "Про житлово-комунальні послуги", так як НКРЕКП не є органом, що встановлює та забезпечує; такі функції в силу положень статті 116 Конституції України відносяться до компетенції Кабінету Міністрів України.
Належить звернути увагу, що з метою уникнення надмірного фінансового навантаження на населення через підвищення тарифів на житлово-комунальні послуги, Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 05 квітня 2014 року №83 "Про посилення соціального захисту населення в умовах підвищення цін і тарифів на комунальні послуги", якою установлено, що фінансування витрат, пов'язаних з наданням населенню компенсації додаткових витрат на оплату комунальних послуг в умовах підвищення цін і тарифів на послуги, здійснюється за рахунок субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам, та затверджено Порядок призначення і надання населенню компенсації додаткових витрат на оплату комунальних послуг в умовах підвищення цін і тарифів на послуги.
Таким чином, у разі дотримання умов, передбачених Порядком призначення і надання населенню компенсації додаткових витрат на оплату комунальних послуг в умовах підвищення цін і тарифів на послуги, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 05 квітня 2014 року №83 "Про посилення соціального захисту населення в умовах підвищення цін і тарифів на комунальні послуги", позивачі мають право звернутись до відповідних органів з метою отримання компенсації додаткових витрат на оплату комунальних послуг в умовах підвищення цін і тарифів на послуги.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг доведено правомірність та обґрунтованість оскаржуваної Постанови з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративні позови ГО "Громадський рух "Патріоти України", ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 задоволенню не підлягають.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
П О С Т А Н О В И В:
В задоволенні
адміністративних позовів Громадській організації "Громадський рух
"Патріоти України", ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відмовити
повністю.Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.А. Кузьменко
У вас тут хороші статті! Якщо хтось тут шукає позику для придбання житла чи інші потреби у фінансуванні,
ВідповістиВидалитиЯ хочу, щоб ви зв’язалися з паном Бенджаміном за телефоном 247officedept@gmail.com Також за додатком Whats-App 1-989-394-3740 Коли мене познайомили з паном Бенджаміном, я виходив на ринок як перший покупець. Звичайно, мої потреби були дещо іншими, і у мене було безліч запитань. Перш ніж він надіслав мені мій лист попереднього схвалення, він зателефонував поговорити зі мною про те, що це означає і що може змінитися. Він зробив мене доступним майже будь-якої години за допомогою електронної пошти та текстових повідомлень. Він був дуже чуйним та обізнаним. Він також дуже прямий. Я пояснив йому, які були мої очікування щодо часу закриття та інших деталей. Він сказав, що виправдає ці очікування, але перевершив їх. Я так швидко закрив ріелтора, і продавець, звичайно, був у захваті від цього. Але як покупець я оцінив, що я пройшов через процес пропозиції позики пана Бенджаміна. Від попереднього затвердження до закриття - подорож була такою безшовною, і я вважаю себе щасливчиком, бо чув історії жахів. Я рекомендую його всім, хто шукає позику. Все оброблялося в електронному вигляді доцільно та надійно