КЛОПОТАННЯ про забезпечення звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Згідно з ч. 3 ст. 8 Конституції України звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

                                                   До Харківського апеляційного

                                                   адміністративного суду

вул. Семінарська,46 (1 корпус),

м. Харків, 61064

Позивач:    ________________________________, що проживає за адресою: вул. _________________________________,    б. ___, кв. ____, м. Суми, 40000

тел. __________________

Відповідач: інспектор роти № 4 батальйону Управління патрульної поліції в м. Суми, лейтенант поліції ____________ _________________________________, вул. Білопільський шлях, 18/1, м. Суми, 40009

КЛОПОТАННЯ

про забезпечення звернення до суду

для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України

по справі № ___/______/16-а

Зарічним районним судом м. Суми прийнято ухвалу від _______2016 р. по справі № ___/___/16-а за адміністративним позовом ___________________ до інспектора роти № 4 батальйону Управління патрульної поліції в м. Суми, лейтенанта поліції ________________________________________________ про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності (надалі – оскаржувана ухвала). Мною подано апеляційну скаргу на оскаржувану ухвалу.

Відповідно до ч. 6 ст. 187 КАС України до апеляційної скарги додається документ про сплату судового збору.

У зв’язку з цим, заявляю клопотання про забезпечення звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України, виходячи з наступного.

Пленум Верховного Суду України у Постанові № 9 від 01.11.1996 р. «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» (надалі – Постанова Пленуму ВСУ) дав судам наступні роз’яснення.

«Конституцією України кожній людині гарантовано право звернутись  до суду для захисту своїх конституційних прав і свобод. Конституція має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії. Це зобов'язує суди при розгляді конкретних справ керуватись насамперед нормами Конституції України» (абз. перший преамбули Постанови Пленуму ВСУ).

«Відповідно до ст. 8 Конституції в Україні визначається і діє принцип верховенства права. Конституційні права та свободи людини і громадянина є безпосередньо діючими. Вони визначають цілі і зміст законів та інших нормативно-правових актів, зміст і спрямованість діяльності органів законодавчої та виконавчої влади, органів місцевого самоврядування і забезпечуються захистом правосуддя. Виходячи із зазначеного принципу та гарантування Конституцією судового захисту конституційних прав і свобод, судова діяльність має бути спрямована на захист цих прав і свобод від будь-яких посягань шляхом забезпечення своєчасного та якісного розгляду конкретних справ. При цьому слід мати на увазі, що згідно зі ст. 22 Конституції закріплені в ній права і свободи людини й громадянина не є вичерпними» (ч. 1 Постанови Пленуму ВСУ).

«Оскільки Конституція України, як зазначено в її ст. 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акту з точки зору його відповідності Конституції  і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй» (абз. перший ч. 2 Постанови Пленуму ВСУ).

«Суд безпосередньо застосовує Конституцію у разі:

1) коли зі змісту норм Конституції не випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом;

2) коли закон, який був чинним до введення в дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй» (абз. третій ч. 2 Постанови Пленуму ВСУ).

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Згідно з ч. 3 ст. 8 Конституції України звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Також відповідно до ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Конституцією України не передбачено випадків, у яких право на судовий захист може бути обмежене.

Відповідно до абз. другого ч. 8 Постанови Пленуму ВСУ «Статтею 55 Конституції кожній людині гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, а тому суд не повинен відмовляти особі в прийнятті чи розгляді скарги з підстав, передбачених законом, який це право обмежує».

Окрім того, звертаю увагу суду також і на наступне. Відповідно до ч. 3 ст. 9 ЗУ «Про судовий збір» кошти судового збору спрямовуються на забезпечення здійснення судочинства та функціонування органів судової влади.

Проте, відповідно до ст. 130 Конституції України, держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів.

Крім цього, Конституцією України не передбачено фінансування судів з інших джерел, окрім як за рахунок Державного бюджету України. За таких обставин встановлений ЗУ «Про судовий збір» порядок фінансування судів не відповідає нормам прямої дії Конституції України та у неконституційний спосіб обмежує право на судовий захист та перекладає обов’язок утримання судів і забезпечення їх функціонування на громадян України. Це є неконституційним, оскільки порушує порядок, встановлений Конституцією України. Таким чином, вимога до громадянина сплатити судовий збір, як умова отримання судового захисту своїх прав, прямо суперечить ст.ст. 8, 22, 55, 64, 130 Конституції України, оскільки фактично перекладає на громадянина обов’язки держави Україна та порушує його право на судовий захист, яке не може бути обмежене і гарантується окрім норм прямої дії Конституції України, також ст. 6 Європейської Конвенції з прав людини та основоположних свобод 1950 р.

З огляду на викладене, несплата судового збору не є підставою для відмови у ненаданні судового захисту.

Більше того, ч. 1 ст. 2 ЗУ «Про судовий збір» встановлено, що платники судового збору – громадяни України (1), іноземці (2), особи без громадянства (3), підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) (4) та фізичні особи – підприємці (5), які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом. Отже, в Україні законодавчо визначений вичерпний перелік платників судового збору.

Ставки судового збору встановлені ч. 2 ст. 4 ЗУ «Про судовий збір». Зокрема, за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою ставка судового збору становить 0,4 розміру мінімальної заробітної плати; а за подання до адміністративного суду апеляційної скарги на рішення суду – 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Поняття «фізичної особи» наведено у ч. 1 ст. 24 Цивільного кодексу України (надалі – ЦК України): Людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою. Ч. 1 ст. 1 ЦК України визначено, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Таким чином, цивільні відносини – це особисті немайнові та майнові відносини, які регулюються цивільним законодавством. А відповідно до ч. 2 ст. 1 ЦК України до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Отже, з викладеного можна зробити єдиний обґрунтований висновок: ставка судового збору, визначена у ч. 2 ст. 4 ЗУ «Про судовий збір» за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, стосується виключно фізичних осіб, що прямо суперечить як ч. 1 ст. 2 ЗУ «Про судовий збір», так і ч.ч. 1, 2 ст. 1 ЦК України.

«У разі невизначеності в питанні про те, чи відповідає Конституції України застосований закон або закон, який підлягає застосуванню в конкретній справі, суд за клопотанням учасників процесу або за власною ініціативою зупиняє розгляд справи і звертається з мотивованою ухвалою (постановою) до Верховного Суду України, який відповідно до ст.150 Конституції може порушувати перед Конституційним Судом України питання про відповідність Конституції законів та  інших  нормативно-правових актів. Таке рішення  може прийняти суд першої, касаційної чи наглядової інстанції в будь-якій стадії розгляду справи» (абз. другий ч. 2 Постанови Пленуму ВСУ).

Відповідно ч. 4 ст. 6 КАС України ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в адміністративному суді, до підсудності якого вона віднесена цим Кодексом.

Згідно з ч. 3 ст. 8 КАС України звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини (ч. 4 ст. 8 КАС України).

Відповідно до ч. 4 ст. 9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

У разі виникнення в суду сумніву під час розгляду справи щодо відповідності закону чи іншого правового акта Конституції України, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України, суд звертається до Верховного Суду України для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта (ч. 5 ст. 9 КАС України).

Таким чином, виходячи з викладеного, прошу суд при прийнятті даної апеляційної скарги та вирішення питання про відкриття провадження по ній не застосовувати норму ч. 6 ст. 187 КАС України щодо додання до апеляційної скарги документу про сплату судового збору. Натомість застосувати положення ст.ст. 8, 55, 64, 130 Конституції України, ст. 6 Європейської Конвенції з прав людини та основоположних свобод 1950 р. та забезпечити мені доступ до правосуддя та реалізацію права на апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції.

Беручи до уваги ч.ч. 1, 2 ст. 1 ЦК України, ст. 2, 4 ЗУ «Про судовий збір», ст.ст. 8, 55, 64, 130 Конституції України, ч. 5 ст. 9 КАС України, абз. другий ч. 2 Постанови Пленуму ВСУ заявляю наступне клопотання:

- у разі невизначеності в питанні про те, чи відповідає положенням ст.ст. 8, 55, 64, 130 Конституції України, ст. 6 Європейської Конвенції з прав людини та основоположних свобод 1950 р. частина 6 ст. 187 КАС України, зупинити розгляд справи і звернутися з мотивованою ухвалою (постановою) до Верховного Суду України, який відповідно до ст.150 Конституції може порушувати перед Конституційним Судом України питання про відповідність Конституції законів та інших нормативно-правових актів.

Підсумовуючи усе викладене вище, керуючись ч. 1 ст. 19 Конституції України; ч. 4 ст. 6, ч.ч. 3, 4 ст. 8, ч.ч. 4, 5 ст. 9, ст.ст. 184-187 Кодексу адміністративного судочинства України; абз. першим преамбули, ч. 1, абз.абз. першим, другим,третім ч. 2, абз. другим ч. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01.11.1996 р. «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя»; ч. 1 ст. 2, ч. 2 ст. 4, ч. 3 ст. 9 Закону України «Про судовий збір»; ч.ч. 1, 2 ст. 1, ч. 1 ст. 24 Цивільного кодексу України,

прошу:

1.  Забезпечити захист моїх прав відповідно до ст.ст. 8, 55, 64 Конституції України, ст. 6 Європейської Конвенції з прав людини та основоположних свобод 1950 р. судом, який фінансується відповідно до ст. 130 Конституції України за рахунок Державного бюджету України.

2.  У разі невизначеності в питанні про те, чи відповідає положенням ст.ст. 8, 55, 64, 130 Конституції України, ст. 6 Європейської Конвенції з прав людини та основоположних свобод 1950 р. частина 6 статті 187 КАС України щодо додання до апеляційної скарги документу про сплату судового збору, зупинити розгляд справи і звернутися з мотивованою ухвалою (постановою) до Верховного Суду України, який відповідно до ст.150 Конституції може порушувати перед Конституційним Судом України питання про відповідність Конституції законів та інших нормативно-правових актів.

Позивач _________________     _________________________

_________________ 2016 р.